Тиша після втрати, яку ніхто не помітив

Є втрати, про які не прийнято говорити вголос.

Це може бути розрив, який «давно був», мрія, від якої довелося відмовитися, версія себе, яка не змогла народитися.

Зовні життя триває, але всередині залишається тиха пауза — ніби щось важливе пішло, не отримавши прощання. І цю тишу часто не розуміють інші, бо «нічого ж не сталося».

Непрожиті втрати накопичуються. Вони роблять серце важчим, реакції — гострішими, а радість — коротшою. Бо кожна така втрата потребує місця, часу і свідка.

Навіть якщо це був лише внутрішній світ, який зруйнувався.
Дозволити собі сумувати — це не застрягти в минулому. Це дати досвіду завершення, щоб зʼявився простір для нового.

Іноді найглибше зцілення починається з визнання: так, це було для мене важливо.