Страх близькості, замаскований під незалежність

Іноді ми називаємо це силою. А насправді — це може бути страхом.

«Я все можу сам, мені ніхто не потрібен», «я не люблю залежати від іншого» — ці фрази часто звучать як маніфест зрілості. Але за ними може ховатися інше: досвід болю, зради, відкидання, коли близькість була небезпечною. І тоді дистанція починає здаватися єдиним способом вижити.

Такий страх не виглядає як паніка. Він тихий і раціональний. Він створює стосунки без глибини, розмови без оголення, контакт без ризику.

Людина ніби поруч, але не всередині. І водночас виникає відчуття самотності, яке важко пояснити навіть собі.
Вчитися близькості — означає не ламати захисти, а обережно дивитися: де я ховаюся за незалежністю? І що станеться, якщо мене справді побачать? Це шлях не до слабкості, а до живого контакту.

Близькість лякає, бо в ній неможливо сховатися. Але саме там ми перестаємо бути самі.