Смуток за втраченим майбутнім

Іноді сум приходить не через те, що сталося, а через те, що могло бути.

Ми мріємо про майбутнє — робимо плани, візуалізуємо, уявляємо себе через п’ять чи десять років. І коли життя змінює ці плани — через хворобу, війну, розрив або інші обставини — виникає особливий вид жалю: жалоба за втраченими можливостями, за сценаріями, які вже не здійсняться. Цей сум не завжди визнаний: суспільство чекає «пристосування», а внутрішня втрата залишається без ритуалу прощання.
Дати ім’я цьому суму — перший крок до зцілення. Можна створити символічні прощальні ритуали, писати листи втраті, говорити з близьким чи терапевтом. Через це приходить не повернення минулого, а можливість вибудувати інші мрії на ґрунті правди.

Плакати за тим, чого не сталося — це нормально. Це частина шляху до нового сенсу.