Нейробіологія сексуальності при РХП

Коли я дивлюсь на те, як змінюється робота мозку при розладах харчової поведінки, мене щоразу вражає, наскільки сексуальність виявляється чутливою до енергетичного та гормонального стану тіла. Не через «характер» чи «примхи», а тому, що мозок буквально переписує пріоритети під дефіцит, стрес і загрозу.

При нестачі енергії гіпоталамус переходить у режим економії. Саме тут починається «вимикання» сексуальності: знижується секреція гонадотропін-рилізинг-гормону , знижується рівень статевих гормонів, і тіло ніби перестає вважати інтимність важливою. Для мозку це не провал, а адаптація. Лептин теж тут грає свою роль. Коли він низький, він сигналізує про нестачу ресурсів. І мозок прибирає все, що не належить до виживання, зокрема бажання.

Мені здається, найбільш принциповий компонент - це хронічна симпатична активація. Людина з РХП може ззовні виглядати спокійною, зібраною, ніби «все під контролем», але всередині вегетативна нервова система тримає її у стані постійної бойової готовності. А сексуальність - це зовсім інша біологія. Це парасимпатична мікропауза, сповільнення, м’яке занурення у тілесність. І мозок просто не може одночасно тримати тіло в небезпеці й дозволяти відчувати задоволення.

У дослідженнях ми бачимо, як змінюється робота дофамінової системи. Природні винагороди (їжа, дотики, інтимність) стають менш помітними, менш «яскравими». Дофамін починає підтримувати контроль, ритуали, передбачуваність. І я думаю, що саме тому сексуальність у деяких людей ніби «тьмяніє». Просто тому що система винагороди переключається з тілесного досвіду на когнітивний контроль.

Образ тіла - це ще одна ключова точка. Інсула, соматосенсорні зони, мережі інтероцепції працюють інакше. Людина може гірше відчувати власні сигнали: збудження, тепло, контакт. Це не «не хоче», а «не відчуває». І сором тут більше нейробіологічний, ніж моральний: змінені карти тіла роблять дотики непростими, іноді навіть тривожними.

З окситоцином теж складно. Нижчі його рівні ускладнюють відчуття близькості, довіри, внутрішнього «тепла». І я часто думаю: як багато інтимності ми сприймаємо як психологію, хоча насправді це хімія, ритм нервової системи, енергетичний статус.

Але коли стабілізується харчування, повертається цикл, піднімається лептин, знижується тривожність, тоді і сексуальність повертається сама, без примусу. Мозок дуже пластичний, він вмикає інтимність тоді, коли знову вважає світ безпечним.

Це не про «не хочу». Це про «мій мозок зараз виживає». І це, як на мене, одна з найважливіших речей, які треба розуміти про РХП і сексуальність.