2026-01-28 03:04:46
Написала про міфічну і славнозвісну "залежність від цукру" 😉
Фраза "залежність від цукру" дуже популярна в медіа і нутриціологічному просторі. Її часто використовують, щоб пояснити тягу до солодкого, переїдання, компульсивні епізоди або труднощі з контролем харчування. Але якщо ми говоримо саме про наукові критерії залежності, то на сьогодні немає підстав вважати цукор адиктивною речовиною в медичному сенсі цього слова.
У психіатрії та нейронауці термін "залежність" має чіткі діагностичні критерії. Йдеться про речовини, які безпосередньо і фармакологічно впливають на дофамінову систему мозку, викликають толерантність, синдром відміни, втрату контролю, компульсивне вживання незалежно від наслідків. Саме так працюють наркотики, алкоголь, нікотин, деякі лікарські препарати.
Цукор не відповідає цим критеріям.
Так, солодкий смак активує систему винагороди - так само, як активують її світло, музика, соціальний контакт, новизна, секс, цікавість. Але активація дофамінової системи сама по собі не є залежністю. Дофамін - це не "гормон задоволення", а нейромедіатор мотивації, навчання і значущості стимулів. Їжа, особливо вуглеводи, еволюційно є потужним сигналом виживання. Тому мозок реагує на солодке як на біологічно важливий стимул. Це нормальна фізіологія, а не патологія.
Ключова різниця полягає в тому, що цукор не має фармакологічної дії на мозок, подібної до наркотичних речовин. Він не викликає прямої нейрохімічної перебудови рецепторів, не формує класичної толерантності, не має специфічного синдрому відміни. Симптоми, які часто описують як "ломку від цукру" (втома, дратівливість, головний біль), добре пояснюються коливаннями глюкози, дефіцитом енергії, загальним стресом і, особливо, психологічною рестрикцією.
У більшості досліджень, де в популярних статтях говорять про "цукрову залежність", використовуються або тваринні моделі з жорсткою депривацією, або протоколи, що більше відображають стрес і обмеження, ніж дію цукру як речовини. Коли з таких моделей прибирають цикли заборони і виснаження, "адиктивна" поведінка зникає.
Сучасні систематичні огляди і позиції професійних організацій (зокрема у сфері психіатрії та харчової поведінки) не визнають "залежність від цукру" як окремий діагноз. Ні DSM-5, ні ICD-11 не містять такого поняття. У науці говорять не про залежність від цукру, а про:
* порушення регуляції апетиту
* харчову гіперстимуляцію
* звикання до високої смакової інтенсивності
* емоційне та обмежувальне харчування
* розлади харчової поведінки
Те, що люди відчувають як "залежність від солодкого", у переважній більшості випадків є поєднанням трьох факторів: біологічної потреби в енергії, психологічної рестрикції і стресової регуляції емоцій через їжу. Коли їжа заборонена, демонізована і пов’язана з провиною, саме вона починає займати непропорційно багато місця в психіці.
Дуже показово, що при відновленні регулярного, достатнього харчування, знятті заборон і стабілізації нервової системи "неконтрольована тяга до солодкого" у більшості людей зникає без будь-якого "відлучення від цукру".
З наукової точки зору коректніше говорити не про "залежність від цукру", а про порушені взаємини з їжею, сенсорною стимуляцією і системою винагороди. Це принципово інша рамка - вона не стигматизує продукт і не перекладає складні нейропсихологічні процеси на одну молекулу сахарози.
Фраза "залежність від цукру" дуже популярна в медіа і нутриціологічному просторі. Її часто використовують, щоб пояснити тягу до солодкого, переїдання, компульсивні епізоди або труднощі з контролем харчування. Але якщо ми говоримо саме про наукові критерії залежності, то на сьогодні немає підстав вважати цукор адиктивною речовиною в медичному сенсі цього слова.
У психіатрії та нейронауці термін "залежність" має чіткі діагностичні критерії. Йдеться про речовини, які безпосередньо і фармакологічно впливають на дофамінову систему мозку, викликають толерантність, синдром відміни, втрату контролю, компульсивне вживання незалежно від наслідків. Саме так працюють наркотики, алкоголь, нікотин, деякі лікарські препарати.
Цукор не відповідає цим критеріям.
Так, солодкий смак активує систему винагороди - так само, як активують її світло, музика, соціальний контакт, новизна, секс, цікавість. Але активація дофамінової системи сама по собі не є залежністю. Дофамін - це не "гормон задоволення", а нейромедіатор мотивації, навчання і значущості стимулів. Їжа, особливо вуглеводи, еволюційно є потужним сигналом виживання. Тому мозок реагує на солодке як на біологічно важливий стимул. Це нормальна фізіологія, а не патологія.
Ключова різниця полягає в тому, що цукор не має фармакологічної дії на мозок, подібної до наркотичних речовин. Він не викликає прямої нейрохімічної перебудови рецепторів, не формує класичної толерантності, не має специфічного синдрому відміни. Симптоми, які часто описують як "ломку від цукру" (втома, дратівливість, головний біль), добре пояснюються коливаннями глюкози, дефіцитом енергії, загальним стресом і, особливо, психологічною рестрикцією.
У більшості досліджень, де в популярних статтях говорять про "цукрову залежність", використовуються або тваринні моделі з жорсткою депривацією, або протоколи, що більше відображають стрес і обмеження, ніж дію цукру як речовини. Коли з таких моделей прибирають цикли заборони і виснаження, "адиктивна" поведінка зникає.
Сучасні систематичні огляди і позиції професійних організацій (зокрема у сфері психіатрії та харчової поведінки) не визнають "залежність від цукру" як окремий діагноз. Ні DSM-5, ні ICD-11 не містять такого поняття. У науці говорять не про залежність від цукру, а про:
* порушення регуляції апетиту
* харчову гіперстимуляцію
* звикання до високої смакової інтенсивності
* емоційне та обмежувальне харчування
* розлади харчової поведінки
Те, що люди відчувають як "залежність від солодкого", у переважній більшості випадків є поєднанням трьох факторів: біологічної потреби в енергії, психологічної рестрикції і стресової регуляції емоцій через їжу. Коли їжа заборонена, демонізована і пов’язана з провиною, саме вона починає займати непропорційно багато місця в психіці.
Дуже показово, що при відновленні регулярного, достатнього харчування, знятті заборон і стабілізації нервової системи "неконтрольована тяга до солодкого" у більшості людей зникає без будь-якого "відлучення від цукру".
З наукової точки зору коректніше говорити не про "залежність від цукру", а про порушені взаємини з їжею, сенсорною стимуляцією і системою винагороди. Це принципово інша рамка - вона не стигматизує продукт і не перекладає складні нейропсихологічні процеси на одну молекулу сахарози.