Коли ти живеш не своїм життям

Іноді ми прокидаємося з дивним відчуттям: ніби це життя — не зовсім наше.

Зовні все виглядає «правильно»: робота, обовʼязки, ролі, люди поруч. Але всередині — тиха порожнеча або напруження, яке не має чіткого пояснення. Це стан, коли рішення ухвалювалися не з внутрішнього бажання, а з потреби відповідати: очікуванням сімʼї, партнерів, суспільства, часу. І поступово власний голос стає все тихішим.

Життя «не своє» не завжди відчувається як трагедія. Частіше — як хронічна втома, роздратування без причини, відчуття, що ти ніби постійно запізнюєшся до себе.

Усвідомлення цього болюче, бо за ним стоїть питання: а чого ж хочу я? І не завжди на нього є відповідь одразу.

Повернення до себе — це не різкий розворот, а повільне слухання: де я напружуюся, де змовчую, де зраджую свої потреби. І з цього починається рух.

Своє життя не завжди зручне. Але лише в ньому можна дихати повними грудьми.