Імпостер-синдром

Іноді здається, що будь-який успіх — випадковість, а ось-ось «викриють» тебе.

Це відчуття — не про об’єктивні досягнення, а про внутрішній голос, який не приймає твою гідність. Він шепоче: «Ти не заслуговуєш», «це не надовго», «усе було випадково». Часто імпостер живе там, де дитяча потреба в схваленні була нерегулярною або умовною: ти вчишся вважати похвалу тимчасовим явищем, а не правдою про себе.
Боротися з ним не означає луснути від гордощів. Це значить вчитися помічати, коли голос сумніву активується, і м’яко повертати увагу на факти: зроблене, вкладене, пройдений шлях. Іноді достатньо тихо промовити: «Я зробив це. І в цьому є частина мене».

Визнати свою працю — це не надмір, це акт справжності.