Зробила опитування в інстаграм «хто спокійно пройшов через розрив стосунків?». З 87 відповідей лише 2 (!!) написали, що це далося їм достатньо легко. Що ж таке?

Розірвати стосунки складно навіть тоді, коли ти чітко знаєш: там було погано. Мозок і тіло чинять опір. Бо прив’язаність працює як залежність: окситоцин і дофамін створюють «спогади тепла», які затьмарюють біль. Тому після розриву виникає дивний парадокс: розум каже «досить», а емоції штовхають у ностальгію й бажання повернутись.

І саме тут ми часто губимося - починаємо сумніватися в собі, шукати винних або ж повертатися в те, що руйнувало.

Але якщо дивитися глибше, цей процес може стати точкою трансформації. Бо біль відкриває те, що раніше ховалося: власні кордони, потреби, справжні цінності.

Розрив - це не тільки про втрату. Це шанс навчитися тримати себе, коли поруч пустка. І саме з цієї порожнечі народжується щось нове: опора на себе, здатність вибирати по-іншому, зрілість, яку вже неможливо відняти.

На фото моя улюблена пара «колишніх». Не знаю чи легко їм це вдалося, але результат достойний❤️👌🏻