2025-11-20 06:04:08
Золотистий затишок світла у вікнах моментально став чорною пустотою.
Пил осів додолу, дим змішався з хмарами, під ногами чийсь вчорашній побут став просто сміттям.
⠀
Сонце сьогодні планувало порадувати тернополян, натомість від нього жмуряться очі, повні сліз, і серця, повні крику. Вуста мовчать, бо забули, якими словами звучить втрата, руки стискаються за спиною в слабкий кулак, подих ледь чутний. Я не знаю, як це – втратити когось під завалами, але мені здається, коли хтось твій загинув, ти гинеш теж десь глибоко всередині, але вимушений за щось триматись, бо тобі випало далі життя.
⠀
Цупкі чорні та білі пакети лежать під акацією, якої ще не торкнувся листопад. Над ними священник, навколо рідні. Ніхто і ніколи не буде знати, про що вони плачуть чи мовчать, бо вони не просто тепер мають відмінити плани на вечір чи перестати святкувати іменини, вони мають навчитись жити інакше. Дитяче крісло в машині тепер не потрібне, весільні фото стали артефактом, а стареньким батькам не потрібен подарунок на річницю.
⠀
Поза їх спинами гучна техніка і десятки рук рятівників, які цеглина за цеглиною розбирають завали в надії більше нікого там не знайти.
⠀
Мене тішить (якщо це слово є доречним), що мені досі боляче дивитись на кожне фото. Кров в моїх судинах не навчилась байдуже продовжувати рух в момент, коли я бачу страждання. Вони змушують моє серце розганятись до швидкості, яка дорівнює небайдужості. Для всієї країни Тернопіль сьогодні став столицею страждань, і ми всі не там, але нам рівномірно боляче.
⠀
Впевнений, що ми не навчимось правильно спримайти зруйновані життя під зруйнованими будинками, бо це останнє, чому хотілося б вчитись. Але так само я впевнений, що все це має додавати нам відповідальності. Розділити горе, співчувати тим, хто плаче, жити гідно і будувати. Не лише будинки, а фй те, чим вони наповнені.
⠀
На незруйнованих балконах ціла білизна теліпається на вітру, на стіні залишився килим, все інше перетворилось у гори горя.
⠀
Коли матиму розмову з Богом, не буду підбирати правильний вірш з Біблії, а просто попрошу помсти для вбивці. А це росія, в обличчі кожного, хто її підтримує. Мені від того не стане краще, але здається, Бог цінує, коли я з ним чесно.
Пил осів додолу, дим змішався з хмарами, під ногами чийсь вчорашній побут став просто сміттям.
⠀
Сонце сьогодні планувало порадувати тернополян, натомість від нього жмуряться очі, повні сліз, і серця, повні крику. Вуста мовчать, бо забули, якими словами звучить втрата, руки стискаються за спиною в слабкий кулак, подих ледь чутний. Я не знаю, як це – втратити когось під завалами, але мені здається, коли хтось твій загинув, ти гинеш теж десь глибоко всередині, але вимушений за щось триматись, бо тобі випало далі життя.
⠀
Цупкі чорні та білі пакети лежать під акацією, якої ще не торкнувся листопад. Над ними священник, навколо рідні. Ніхто і ніколи не буде знати, про що вони плачуть чи мовчать, бо вони не просто тепер мають відмінити плани на вечір чи перестати святкувати іменини, вони мають навчитись жити інакше. Дитяче крісло в машині тепер не потрібне, весільні фото стали артефактом, а стареньким батькам не потрібен подарунок на річницю.
⠀
Поза їх спинами гучна техніка і десятки рук рятівників, які цеглина за цеглиною розбирають завали в надії більше нікого там не знайти.
⠀
Мене тішить (якщо це слово є доречним), що мені досі боляче дивитись на кожне фото. Кров в моїх судинах не навчилась байдуже продовжувати рух в момент, коли я бачу страждання. Вони змушують моє серце розганятись до швидкості, яка дорівнює небайдужості. Для всієї країни Тернопіль сьогодні став столицею страждань, і ми всі не там, але нам рівномірно боляче.
⠀
Впевнений, що ми не навчимось правильно спримайти зруйновані життя під зруйнованими будинками, бо це останнє, чому хотілося б вчитись. Але так само я впевнений, що все це має додавати нам відповідальності. Розділити горе, співчувати тим, хто плаче, жити гідно і будувати. Не лише будинки, а фй те, чим вони наповнені.
⠀
На незруйнованих балконах ціла білизна теліпається на вітру, на стіні залишився килим, все інше перетворилось у гори горя.
⠀
Коли матиму розмову з Богом, не буду підбирати правильний вірш з Біблії, а просто попрошу помсти для вбивці. А це росія, в обличчі кожного, хто її підтримує. Мені від того не стане краще, але здається, Бог цінує, коли я з ним чесно.