Зі сходу над містом небо рожевіє свіжо, пелюстково, відшумілим дощем блищать зелені клубки дерев, грають склом вдалині стрункі корпуси Держпрому… А душа ще більше кривавиться, щемом пекучим щемить...

Місто студентської юності твоєї… Чи думав, що будеш дивитись на нього звідси, із-за ґрат холодногірської тюрми? Впізнаєш ріки вулиць, обриси кварталів, віддалену зелень парків біля Сумської, де бронзовий Тарас, якщо не збили його, височить на п’єдесталі з крутим своїм чолом.

«Любіть її… Во врем’я люте…» Вслухаючись, чуєш і звідси голос його.

(Олесь Гончар. «Циклон», 1970 рік)

#Проза | #Олесь_Гончар
Чайка на крижині