ЗАЖУРА Й ВИНА

Як ніколи мені до вподоби вона,
Як ніколи сумна,
І в очах її синіх зажура й вина,
Я б їх випив до дна.

Я б усе їм пробачив за тисячі літ,
Я би все їм простив,
Аби бачити той заримований світ,
Аби чути їх спів.

Аби серце тремтіло в засиллі жаги,
Щоб пашіли вуста,
Я би смутку її розірвав ланцюги,
Я б їм викликом став.

Я забув би про біль незагоєних ран,
Зализав би краї,
Аби знову пронісся її ураган,
Крізь пустелі мої.

©Павло Деркач
24.02.2025