2024-08-01 12:00:01
Завершила читати «Життя хлопця» Роберта Маккеммона і сумую, що ця історія закінчилась. Хоч бери та й спочатку починай.
Зрештою сам автор у себе на сайті пише, що якщо це ваше друге чи третє прочитання, що ж — знову вітаємо у Зефірі. І я, мабуть, таки повернусь.
Як же це було цікаво, красиво, дотепно. Персонажі, локації, підняті теми. Боюсь тепер, що перетворюсь на людину, яка буде писати видавництву — а коли ще щось із Маккеммона буде? Хоча мені таке геть непритаманне.
Чи є в цьому тексті Маккеммон?
Є. Але він не головний герой Корі, але спойлерити хто саме — не буду. Додам тільки, що цей персонаж мені дуже сподобався. Особливо його яскрава поява. Навіть і не згадаю, хто ще так ефектно входив у сюжет.
Тут так багато піднято важливих тем, що й не перелічити — від того, яка відповідальність бути батьками, до того, як важливо відпускати тих, кого любиш.
Війна у Вʼєтнамі, поширення пластику, поява перших великих супермаркетів у провінційних містах, расизм, лудоманія. І, звісно, магічна пора дитинства. Очікування літа, коли ти нарешті вільний від школи, перший велосипед, вірні друзі, дитячі «проблеми».
І де Зефір, а де міста, де зростала я. Але наскільки все схоже — до нас теж приїжджав луна-парк і коли вночі він гримів залізом, розкладаючись, не даючи спати дорослим, для мене цей шум був прекрасний — я знала, що зранку станеться велика магія.
«Правду кажучи, луна-парк не був великий. Та й середнім його назвати було б теж перебільшенням. Шатра в ньому були латані-перелатані, фургони де-не-де поіржавілі, машинерія і працівники — втомлені й биті життям. У них це був кінець сезону: наш район практично завершував їхнє турне на цей рік. Але нам ніколи не спадало на думку, що нам дістаються недоїдки яблук у карамелі, що індіанські поні разом з вершниками вже позирають на годинник після кожного номера, атракціони торохтять і риплять, потребуючи мастила, а зазивайла такі насуплені не задля поважності, а тому що вже просто замахалися. Ми просто бачили, як сяє й вабить луна-парк. Ось що ми бачили».
Заздрю тим, у кого «Життя хлопця» ще тільки попереду. Наступної суботи маю два книжкових клуби за книгою. Місць, щоправда, давно нема, але я ж мала сказати)
«І був нам братом кожен пес,
був за ракету велик,
що мчав поміж планет-чудес,
поміж зірок веселих».
Тут був відгук Олексія, він теж читав.
Українською роман видано у видавництві «Жорж». Сайту немає, замовлення приймаються через директ в інстаграмі.
Навіть якщо ви інтроверт і спілкування у директ звучить для вас страшно, повірте, ця історія того варта.
in book we trust
Зрештою сам автор у себе на сайті пише, що якщо це ваше друге чи третє прочитання, що ж — знову вітаємо у Зефірі. І я, мабуть, таки повернусь.
Як же це було цікаво, красиво, дотепно. Персонажі, локації, підняті теми. Боюсь тепер, що перетворюсь на людину, яка буде писати видавництву — а коли ще щось із Маккеммона буде? Хоча мені таке геть непритаманне.
Чи є в цьому тексті Маккеммон?
Є. Але він не головний герой Корі, але спойлерити хто саме — не буду. Додам тільки, що цей персонаж мені дуже сподобався. Особливо його яскрава поява. Навіть і не згадаю, хто ще так ефектно входив у сюжет.
Тут так багато піднято важливих тем, що й не перелічити — від того, яка відповідальність бути батьками, до того, як важливо відпускати тих, кого любиш.
Війна у Вʼєтнамі, поширення пластику, поява перших великих супермаркетів у провінційних містах, расизм, лудоманія. І, звісно, магічна пора дитинства. Очікування літа, коли ти нарешті вільний від школи, перший велосипед, вірні друзі, дитячі «проблеми».
І де Зефір, а де міста, де зростала я. Але наскільки все схоже — до нас теж приїжджав луна-парк і коли вночі він гримів залізом, розкладаючись, не даючи спати дорослим, для мене цей шум був прекрасний — я знала, що зранку станеться велика магія.
«Правду кажучи, луна-парк не був великий. Та й середнім його назвати було б теж перебільшенням. Шатра в ньому були латані-перелатані, фургони де-не-де поіржавілі, машинерія і працівники — втомлені й биті життям. У них це був кінець сезону: наш район практично завершував їхнє турне на цей рік. Але нам ніколи не спадало на думку, що нам дістаються недоїдки яблук у карамелі, що індіанські поні разом з вершниками вже позирають на годинник після кожного номера, атракціони торохтять і риплять, потребуючи мастила, а зазивайла такі насуплені не задля поважності, а тому що вже просто замахалися. Ми просто бачили, як сяє й вабить луна-парк. Ось що ми бачили».
Заздрю тим, у кого «Життя хлопця» ще тільки попереду. Наступної суботи маю два книжкових клуби за книгою. Місць, щоправда, давно нема, але я ж мала сказати)
«І був нам братом кожен пес,
був за ракету велик,
що мчав поміж планет-чудес,
поміж зірок веселих».
Тут був відгук Олексія, він теж читав.
Українською роман видано у видавництві «Жорж». Сайту немає, замовлення приймаються через директ в інстаграмі.
Навіть якщо ви інтроверт і спілкування у директ звучить для вас страшно, повірте, ця історія того варта.
in book we trust