«За ці місяці війни ми звикли, що в нас всіх навертаються сльози на очі…

Ми давно не дивуємося, коли раптом в чоловіка в очах сльози і за мить після початку історії про жахи, що ми переживаємо, про щасливі історії порятунків, про все, що може нас збентежити, ми миттєво стаємо людьми з мокрими очима.

Наші очі - це такий маячок внутрішнього надлому, ми вдивляємося в очі одне одного, аби не ранити, іноді, не продовжувати історію, або просто змінити тему і не дозволити сльозам покотитися…

Ми всі не соромимося бути людьми з мокрими очима, але одночасно не хочемо, щоб нас через це жаліли, адже ми сильні, просто очі іноді наповнюються сльозами….»

©К.Осадча