За пару годин прочитала "Нічну зміну" від авторки "Ніби ми злодії" М.Л.Ріо (там нема шо читати - 112 сторінок).

Ніфіга не зрозуміла, навіщо це написано, якщо чесно 😐. І ще більш не зрозуміло, навіщо це перекладати. І купувати.

Враження таке, ніби авторка спочатку написала нормальний роман сторінок на 350, а потім рендомно вирізала з нього 238 і лишила без змін усе, що лишилося 🤔.

Причому, зав'язка була бомбічна й дуже атмосферна (писати авторка вміє, не посперечаєшся). Закинутий цвинтар. Холодно, вогко. Горгульї, старі стерті пам'ятники, напівзруйнована церква, ніч. Друзі збираються, щоб покурити, і бачать свіжу порожню вириту могилу. Хто й навіщо її вирив? Кого туди закопають? Може, когось з них? Це було моторошно.

А потім пішла якась повна хрінь, ну чесно. Весь сюжет відбувається начебто протягом однієї ночі, але в цю ніч наліпили дуже багато всякого, що не ліпиться між собою. Сюжет стрибає, загадка розплітається швидко і якось невпевнено, героїв тут надто дофіга (як на таку кількість сторінок). І не детектив, і не трилер, і не готичний роман, взагалі непоймишо.

Авторка каже, що сюжет навіяний періодом її безсоння, коли вона не могла заснути та мучилася. А тут видавець запропонував написати повість. Ну вона й зробила щось по типу нічного готичного марення.

Нє, ну на марення це дійсно схоже, але нахіба я це прочитала??? ??

Якщо віразу налаштовуватися, що це буде нагромадження якихось беззв'язних нічних подій - то може й да. Але навіщо тоді було починати це як трилер? І далі описувати щось типу недорослідування?

Так багато питань, так мало відповідей.

Рейтинг на Гудрідс 3,16, в разі чого. Не витрачайте час, ну правда.

#непозбувний_відгук