2025-09-12 18:14:20
За лаштунками «Часосховища» чи пігулка від страхів та самотності
«Контрабандист історій»
Ґеорґі Ґосподінов
Це збірка коротких автобіографічних історій, від ранніх дитячих спогадів до народження письменника
Вже в своєму першому тексті автор зазначає, що в дитинстві у нього був страх засинання і вже тоді історії «вважай література» слугували для нього втіхою. Зрештою, його текст також може легко виконувати функцію втіхи, адже попри щемкість багатьох його історій, вони викликають тепло
Памʼятаю, як в одному з інтервʼю, говорячи про «Часосховище», Ґосподінов зазначив цікаву річ: що він пише свою книгу, щоб визволити себе від думки «жити минулим», в «Контрабандисті» він підтверджує цю ідею словами:
Пишу, бо мені страшно. Страх — основоположна причина письма
Таким чином, створюючи свою книгу, автор наче створює заспокійливе, як для нас читачів, так і для себе
До тексту.
Це мінімалістичні, а іноді ще й мікроскопічні тексти про те, що значить жити за залізною завісою, де найрокенрольніша шкільна розвага — це зошит з анкетою для друзів, де підлітки переписували й розмножували «хоч трохи еротичну сцену» з «Хрещеного батька» Пʼюзо, де дорослі сумнівалися щодо існування Парижу, бо «Його хтось колись бачив?», де мадленкою Пруста постає «квітковий аромат кал та запах сечі». До речі, Ґосподінов якраз розмірковуючи над цією прустівською машиною часу думає про те, чому спогади про дитинства так часто приходять далеко від міста дитинства, та зрештою знаходить красиву відповідь: «Тому що ми всі — емігранти з батьківщини дитинства»
І природне місце зустрічі з тим малим собою і своїми рідними — там, у спільному кордоні нашого дорослішання і старіння. Особисте, тілесне відчуття проминання дитинства й географічне проминання своєрідно синхронізовані. Біографія та географія резонують на одній і тій самій частоті. Старіння — це заслання: все далі від землі дитинства, все далі від нашого дитячого тіла
Субʼєктивно.
Хотіла написати, що це прекрасна книга для усамітнення, але автор наче навпаки протягом всього тексту не дає відчути себе самотнім, і деякі історії є навіть дуже впізнаваними. Хороша книга, щиро раджу до читання (читати 1 годину, може менше) та для інтриги скажу, що попри те, що головний контрабандист історій — це звісно Ґосподінов, в тексті є дуже веселий есейчик про те як один професор філології, плюючись на сюрреалістичний вірш Поля Елюара «Земля вся синя, ніби апельсин» контрабандно, сам того не знаючи, передав студентам скарб
#зк_відгук 139/33
«Контрабандист історій»
Ґеорґі Ґосподінов
Це збірка коротких автобіографічних історій, від ранніх дитячих спогадів до народження письменника
Вже в своєму першому тексті автор зазначає, що в дитинстві у нього був страх засинання і вже тоді історії «вважай література» слугували для нього втіхою. Зрештою, його текст також може легко виконувати функцію втіхи, адже попри щемкість багатьох його історій, вони викликають тепло
Памʼятаю, як в одному з інтервʼю, говорячи про «Часосховище», Ґосподінов зазначив цікаву річ: що він пише свою книгу, щоб визволити себе від думки «жити минулим», в «Контрабандисті» він підтверджує цю ідею словами:
Пишу, бо мені страшно. Страх — основоположна причина письма
Таким чином, створюючи свою книгу, автор наче створює заспокійливе, як для нас читачів, так і для себе
До тексту.
Це мінімалістичні, а іноді ще й мікроскопічні тексти про те, що значить жити за залізною завісою, де найрокенрольніша шкільна розвага — це зошит з анкетою для друзів, де підлітки переписували й розмножували «хоч трохи еротичну сцену» з «Хрещеного батька» Пʼюзо, де дорослі сумнівалися щодо існування Парижу, бо «Його хтось колись бачив?», де мадленкою Пруста постає «квітковий аромат кал та запах сечі». До речі, Ґосподінов якраз розмірковуючи над цією прустівською машиною часу думає про те, чому спогади про дитинства так часто приходять далеко від міста дитинства, та зрештою знаходить красиву відповідь: «Тому що ми всі — емігранти з батьківщини дитинства»
І природне місце зустрічі з тим малим собою і своїми рідними — там, у спільному кордоні нашого дорослішання і старіння. Особисте, тілесне відчуття проминання дитинства й географічне проминання своєрідно синхронізовані. Біографія та географія резонують на одній і тій самій частоті. Старіння — це заслання: все далі від землі дитинства, все далі від нашого дитячого тіла
Субʼєктивно.
Хотіла написати, що це прекрасна книга для усамітнення, але автор наче навпаки протягом всього тексту не дає відчути себе самотнім, і деякі історії є навіть дуже впізнаваними. Хороша книга, щиро раджу до читання (читати 1 годину, може менше) та для інтриги скажу, що попри те, що головний контрабандист історій — це звісно Ґосподінов, в тексті є дуже веселий есейчик про те як один професор філології, плюючись на сюрреалістичний вірш Поля Елюара «Земля вся синя, ніби апельсин» контрабандно, сам того не знаючи, передав студентам скарб
#зк_відгук 139/33