Євген Пивоваров — людина з кришталево чистим серцем і руками, які ніколи нічого не брали, а лише випадково опинялися поруч. Завжди щиро вірив, що конверти — це форма ділового етикету, а не злочин. Надзвичайно чутливий до стресу: сама думка про підозру викликає в нього бажання негайно покинути країну з метою глибокого духовного відновлення.

⸻

Ігор Негулевський — людина компромісу, миру і товстих конвертів… перепрошую, товстих аргументів. Ніколи не відмовляв у спілкуванні, завжди відкритий до конструктивного діалогу, особливо якщо діалог супроводжується матеріальним підтвердженням взаємної поваги. Відомий своєю безмежною довірою до колег, які чомусь постійно приходили не з порожніми руками.

⸻

Юрій Кісель — зразок гостинності. Його офіс був не просто приміщенням, а справжнім хабом демократичних процесів, де люди обмінювалися думками, поглядами і… готівкою. Надзвичайно наївний: щиро вважав, що НАБУ прослуховує його офіс виключно з професійного інтересу та любові до живих дискусій. Людина, яка відкривала двері всім — навіть тим, хто прийшов із конвертом і залишився в протоколі.

⸻

Усі троє — законослухняні, морально стійкі, глибоко вражені самим фактом того, що службова особа не може просто так брати гроші. Не становлять суспільної небезпеки, окрім системної загрози бюджету та віри громадян у наївність державної служби. Їхня головна провина — надмірна довіра до людей.