Є один фільм, який мене свого часу дуже вразив — The Imaginarium of Doctor Parnassus. Фантасмагорія, де реальність і сон переплітаються настільки, що вже не розумієш, хто кого вигадує.
Після нього я вперше захотів написати текст, який міг би передати ту саму атмосферу — дивну, напівсвітлу, з відчуттям втрати, але й очищення.
Так з’явилася повість «Мертве Око Їхнього Бога». Написав її давно, завершив десь у 2015 році, а нещодавно повернувся до неї й переписав заново — вже під впливом війни.
Не знаю, чи це взагалі можна назвати літературою, яку комусь буде цікаво читати — радше спроба відтворити стан, коли світ розмивається, і лишається тільки рух — між снами, людьми, тінями.
Текст невеликий, але мені цікаво його видати. Суто як експеримент. Тим більше, що до нього зроблені дуже круті ілюстрації @arteriam.
Правда не знаю чи комусь з таким охота бавитися і видавати. Бо це точно не про ринок і масового читача, а за свої кошти видавати якось не хочу.