2024-08-01 12:00:01
Впевнений, що народні депутати це побачать.
Що треба точно лишити як є? У славнозвісному законі №4555-IX є норма, яка точно там не випадкова, і яку підтримують не лише 263 депутати, а й більшість фахового юридичного середовища ⚖️.
«Я вам не скажу за всю Одессу,
Вся Одесса очень велика»
—
цим я обґрунтовую свою неспроможність донести доцільність збереження інших норм. Це вже, шановні, вирішуйте в комітетах та під куполом.
Але тут бачу сенс пояснити ще раз дещо ВАЖЛИВЕ ❗
Обґрунтування необхідності збереження чинної редакції частини 3 статті 233 КПК України
1. Гарантія недоторканності житла як складова права на приватне життя
Частина 3 статті 233 КПК України в чинній редакції є реалізацією статті 30 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вона чітко окреслює виключні обставини, за яких можливе проникнення до житла без попередньої ухвали слідчого судді, і тим самим запобігає свавіллю з боку органів досудового розслідування.
2. Чітке звуження підстав — запобігання зловживанням
Нинішня редакція містить вичерпний перелік випадків та конкретних злочинів, за яких можливе негайне проникнення до житла.
Це дозволяє:
• уникнути довільного тлумачення;
• попередити практику “про всяк випадок”;
• забезпечити принцип правової визначеності (legal certainty), закріплений у практиці Європейського суду з прав людини.
Натомість запропонована нова редакція фактично дозволяє проникнення до житла майже у будь-якому кримінальному провадженні, посилаючись лише на факт «переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення». Це надмірно розширює повноваження органів правопорядку та руйнує баланс між публічним інтересом і правами людини.
3. Захист від фабрикації доказів
Збереження чинної норми унеможливлює використання проникнення до житла як способу штучного отримання або фальсифікації доказів.
Якщо суд визнає, що підстав для проникнення не було — такі докази визнаються недопустимими, а отримана інформація знищується. Цей запобіжник є практично важливим у захисті прав особи.
4. Відповідність висновкам Верховного Суду
Наведу лише один із них, щоби не перевантажувати основний меседж.
Ключове — в Постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа №466/525/22, провадження №51-7310 кмо23) від 7 жовтня 2024 року:
Проникнення до житла чи іншого володіння особи є винятком, який застосовується лише тоді, коли існують обґрунтовані побоювання, що майно буде знищено за час, необхідний для отримання ухвали слідчого судді.
Необхідність віднайти і вилучити об’єкти, які можуть бути речовими доказами, є виправданою, лише якщо наявні реальні ризики їх знищення.
Таким чином, чинна редакція фактично закріплює надбання судової практики, результат кропіткої роботи адвокатів-захисників у кримінальному процесі, а не активістів — хоча й останні мають свою роль, яку не хочеться знецінювати 🙌.
5. Неприпустимість підміни понять “невідкладність” та “зручність слідства”
Пропонована редакція оперує надто широкими і розмитими формулюваннями — “врятування майна”, “переслідування будь-якого підозрюваного” — що відкриває шлях до зловживань, до підміни реальної невідкладності оперативною доцільністю. Фактично це — крок назад.
Повірте, адвокати, які захищають людину у кримінальному процесі, не мають часу на страйки, щоб донести очевидне:
повернення до старої редакції — неприпустиме.
Збереження чинної редакції частини 3 статті 233 КПК України є необхідним з огляду на:
• захист права на приватне життя та недоторканність житла;
• запобігання зловживанням з боку правоохоронців;
• відповідність Конституції України та міжнародним стандартам;
• підтримання принципу пропорційності втручання в права особи.
Прийняття нової редакції легалізує безконтрольне проникнення до житла, зацементує існуючі зловживання, що матиме негативні наслідки для всієї системи прав людини в Україні, зокрема — в контексті майбутніх скарг до ЄСПЛ.
👉 Просто залиште цю норму без змін. Решта статей уже достатньо обговорена, і рішення по них — фактично виглядає ухваленим.
Що треба точно лишити як є? У славнозвісному законі №4555-IX є норма, яка точно там не випадкова, і яку підтримують не лише 263 депутати, а й більшість фахового юридичного середовища ⚖️.
«Я вам не скажу за всю Одессу,
Вся Одесса очень велика»
—
цим я обґрунтовую свою неспроможність донести доцільність збереження інших норм. Це вже, шановні, вирішуйте в комітетах та під куполом.
Але тут бачу сенс пояснити ще раз дещо ВАЖЛИВЕ ❗
Обґрунтування необхідності збереження чинної редакції частини 3 статті 233 КПК України
1. Гарантія недоторканності житла як складова права на приватне життя
Частина 3 статті 233 КПК України в чинній редакції є реалізацією статті 30 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вона чітко окреслює виключні обставини, за яких можливе проникнення до житла без попередньої ухвали слідчого судді, і тим самим запобігає свавіллю з боку органів досудового розслідування.
2. Чітке звуження підстав — запобігання зловживанням
Нинішня редакція містить вичерпний перелік випадків та конкретних злочинів, за яких можливе негайне проникнення до житла.
Це дозволяє:
• уникнути довільного тлумачення;
• попередити практику “про всяк випадок”;
• забезпечити принцип правової визначеності (legal certainty), закріплений у практиці Європейського суду з прав людини.
Натомість запропонована нова редакція фактично дозволяє проникнення до житла майже у будь-якому кримінальному провадженні, посилаючись лише на факт «переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення». Це надмірно розширює повноваження органів правопорядку та руйнує баланс між публічним інтересом і правами людини.
3. Захист від фабрикації доказів
Збереження чинної норми унеможливлює використання проникнення до житла як способу штучного отримання або фальсифікації доказів.
Якщо суд визнає, що підстав для проникнення не було — такі докази визнаються недопустимими, а отримана інформація знищується. Цей запобіжник є практично важливим у захисті прав особи.
4. Відповідність висновкам Верховного Суду
Наведу лише один із них, щоби не перевантажувати основний меседж.
Ключове — в Постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа №466/525/22, провадження №51-7310 кмо23) від 7 жовтня 2024 року:
Проникнення до житла чи іншого володіння особи є винятком, який застосовується лише тоді, коли існують обґрунтовані побоювання, що майно буде знищено за час, необхідний для отримання ухвали слідчого судді.
Необхідність віднайти і вилучити об’єкти, які можуть бути речовими доказами, є виправданою, лише якщо наявні реальні ризики їх знищення.
Таким чином, чинна редакція фактично закріплює надбання судової практики, результат кропіткої роботи адвокатів-захисників у кримінальному процесі, а не активістів — хоча й останні мають свою роль, яку не хочеться знецінювати 🙌.
5. Неприпустимість підміни понять “невідкладність” та “зручність слідства”
Пропонована редакція оперує надто широкими і розмитими формулюваннями — “врятування майна”, “переслідування будь-якого підозрюваного” — що відкриває шлях до зловживань, до підміни реальної невідкладності оперативною доцільністю. Фактично це — крок назад.
Повірте, адвокати, які захищають людину у кримінальному процесі, не мають часу на страйки, щоб донести очевидне:
повернення до старої редакції — неприпустиме.
Збереження чинної редакції частини 3 статті 233 КПК України є необхідним з огляду на:
• захист права на приватне життя та недоторканність житла;
• запобігання зловживанням з боку правоохоронців;
• відповідність Конституції України та міжнародним стандартам;
• підтримання принципу пропорційності втручання в права особи.
Прийняття нової редакції легалізує безконтрольне проникнення до житла, зацементує існуючі зловживання, що матиме негативні наслідки для всієї системи прав людини в Україні, зокрема — в контексті майбутніх скарг до ЄСПЛ.
👉 Просто залиште цю норму без змін. Решта статей уже достатньо обговорена, і рішення по них — фактично виглядає ухваленим.