🏥 Вона зайшла в жіночу консультацію, усміхнена та щаслива. А вийшла звідси мовчазна від жаху та із гіркими сльозами на очах. Щойно, отримавши результати скринінгу на першому триместрі, жінці діагностували ВІЛ…

☹️ Горе та розпач, який вона відчула, важко передати словами. Під серцем б’ється ще одне життя, а тут така страшна хвороба. Що робити? Куди бігти? Що буде з дитиною?

Наступного ранку вона поїхала в лікарню. Там сором’язливо ввійшла в коридор, де, не дивлячись на ранок, в черзі до кабінету лікаря стояло вже багацько людей. Жінка не знала, що й як, які тут правила, тому пішла далі по коридору, аби когось спитати. Самим логічним рішенням було звернутись до когось із медпрацівників, тому вона підійшла до немолодої вже медсестри, яка, поспішаючи із купою папок, прямувала як раз в цей кабінет. Пошепки, червоніючи й збиваючись, жінка попросила пробачення й тільки-но встигла сказати перші слова, як медсестра, грубо й зверхньо, на весь коридор прокричала:

- Повії! Задовбали, нагуляли оце собі, а тепер всі пруть до нас! Он туди, шльондра, в кінець коридору й не мороч мені голову. Бачиш, де всі стоять! Там і стій, чекай!

Жінка настільки не очікувала такої реакції, що аж обомліла. Тим паче що весь коридор із цікавістю повернувся до них обох й із жвавістю спостерігав, що буде далі. Але далі нічого особливого не сталось. Принаймні для оточуючих. Вона мовчки, наче приречена, стала в кінець черги. Але якби люди знали, що вона переживала в той час! Адже цієї миті весь її внутрішній світ руйнувався просто на очах у байдужих оточуючих… Принижена, розбита й налякана, вона за цю годину, яку чекала входу до кабінету, різко усвідомила, що далі жити буде дуже складно…

☹️ Цей другий шок, який вона отримала в лікарні, її добив та різко змінив весь хід подальших подій.

Як дбайлива мати, вона мовчки взяла у лікаря ліки та пропила їх протягом всього терміну вагітності. Дитинка народилась здорова. І більше жінка за ліками не повернулась. Лікарня для неї стала травматичним спогадом, який вона більше не бажала повторювати.

Так пройшло 10 років. Щось почало змінюватись. Вона відчула, що в неї зникає життєва сила. Здоров'я почало танути стрімко й помітно. Але спогади про лікарню, де її грубо принизили та страх бути обсміяною знову, зупиняв її від візиту до кабінету довіри. І вона вирішила прийшла до нас у клініку й просто поговорити...

Ми розмовляли майже годину. Про все: про життя в Києві під обстрілами, дітей, роботу, мрії та надії. І звісно, про ВІЛ, необхідність його лікування, перспективи та що прямо зараз робити далі. Жінка заспокоїлась та повірила…

🤝 Добре, що у нас в клініці є фаховий спеціаліст, який не просто займається ВІЛ та гепатитами, але й має доступ до стаціонару, де також працює, й може допомогти поставити пацієнта із ВІЛ або гепатитами на державну програму та оформити все належним чином для отримання безкоштовних ліків.

🤝 Я передав пацієнтку нашій Анні Ігорівні – провідному вірусологу та гепатологу. Жінка буде врятована й ВІЛ її не вб’є…

Ця історія не така однозначна. Звісно, ви скажете, що жінка занадто емоційно вразлива й тендітна: треба було взяти себе в руки, піти до іншого лікаря й не звертати увагу на грубу поведінку медиків того злополучного дня. Скажете, мовляв, сама винна, що 10 років не лікувалась й так ризикувала своїм життям. Все-то воно так. Але…

☹️ На медиках лежить страшенна відповідальність. Прийняти чужий біль, почути його, зрозуміти та спробувати допомогти. Одне різке необережне слово може вбити, не гірше, ніж куля. Поганий настрій, втома, злість чи домашні проблеми не мають перекладатись на пацієнта.

Не кажучи вже про те, що невігластво та нетолерантність до людей із ВІЛ-статусом просто неприйнятна в наш час. Ніхто із нас, таких правильних та обережних, на сьогоднішній день не застрахований від ВІЛ. Часи змінились: інвазивна медицина, косметологія, зрештою ВІЙНА – роблять людину дуже вразливою до зараження. Можна вже завтра стати на місце ВІЛ інфікованого.

👍 Всім здоров’я! Бережіть себе та поважаймо один одного!

Анна Ігорівна - докладніше про нашого лікаря.