Волохаті копиці моляться Сонцю на схилі дня:
“Дай нам сил, щоб ми сухо стояли аж до рання,
щоб не чули гарчання запалених громовиць,
щоб коханці тулились у ніжності й горілиць.
Ми колись були травами, квітом з роси та води,
але світ нас для інших переродив”.
Тут спокійно,
сіється дим.

Шерехаті обличчя сліпо гортають фігури хмар:
“Ми молились роками до сяяння Неба — усе дарма.
На трикутному острові, тут, де заснув вулкан,
не будили чудовиськ, та страх в ковилі блукав.
Ми самі були попелом смерті, легким, жаским, —
стали лицями з каменю на віки”.
Тут спокійно
бути ніким.

І вдихати життя
на межі
перетворень форм
до кінця, до нестя-
ми важкі
світові закони.
Чути гуркіт війни.
Час молитись?
Шепоче Мить:
“Тут спокійно,
стань Сонцем і Небом,
своїх обійми”.

24.06.2025

© Олена Галунець ☀️

@virshoplitkarka #олена_галунець