Вівторок — найкращий день, щоб написати відгук на «Худну з понеділка», бо понеділок той не скоро.

Як вистава, це, очевидно, погано. Чесно, я й не чекав шедевру від режисерки-дебютантки без профільної освіти. Але, схоже, Ярослава Кравченко ні часу, ні бажання довести проєкт до ладу не мала. Багато деталей виглядають халтурно і недопрацьовано.

Сценографія рівня ТЮГ міста Кропивницький; купа баяністих жартів з Твіттера, які туди притащили з anekdot.ru; сюжетна лінія час від часу просто пускається берега: акторки починають грати якісь абстрактні сценки, бо інакше історія закінчилась би хвилин за шістдесят;

Як соціальний меседж це теж дуже слабко. Тези на рівні книги «Фемінізм для найменших», які так і не переростають у повноцінні думки; «Унікальні історії» plus-size персонажок виявилися типовими: булімія з підліткового віку через критику від матері та булінг у школі. відсутність самоповаги та залежність від аб'юзивних чоловіків. Такі зізнання можна почути на Reddit чи YouTube, а не купувати заради цього квиток за 700 гривень.

Але найдивніше в цій виставі — те, що все це якимось незрозумілим чином працює. Так, в деякі моменти було відверто крінжово від недолугих хореографічних замальовок та справді поганих жартів, але «Худну з понеділка» дійсно чіпляє.

Судячи з реакції, працювало воно не лише для мене. Люди поруч на фінальних поклонах не так аплодували, як витирали сльози й намагались прийти до тями, поки у залі не ввімкнули світло. Я теж трохи порюмсав. Хоча вистава не маніпулює емоціями й не намагається будь-що витиснути сльози. Іноді навіть здається, що «Худну з понеділка» не дотискає, ніби превентивно уникаючи звинувачень у банальності чи надмірній сентиментальності. Насправді навіть не уявляю, наскільки сильніше це працює для жінок.

Велику частину ефекту створюють акторки. Це настільки красиві у своїй силі жінки, що ти буквально чаруєшся цією міццю, яка пре на тебе зі сцени.

Неочікувано сносна акторська гра, жива робота із залою та неймовірна харизма кожною із артисток. І, на диво, дуже непогані пісні. Типу, я очікував, що «plus-size мюзикл» — це маркетинговий ярлик й у виставі буде лише кілька формальних пісень для галочки. А отримав повноцінні музичні номери з пристойним текстом, музикою та виконанням.

Йшов без жодних очікувань, а вийшов із думкою, що це, мабуть, найкраще, що бачив у «Дикому». Хоча планка там, чесно кажучи, невисока.