Вітаю, дорогий Читачу!
Так, це знову ми - відморожені, фашистуючі молодчики, які не бажають займатися нічим, окрім мордобою та криків на стадіоні. Іноді ми ще маємо нахил воювати за нашу спільну Батьківщину й брати участь у протестах заради майбутнього твоїх дітей, але не звертай уваги, любий Читачу, це дрібниці. Отже, сподіваюся, ти й досі готовий мило вигукувати: «Хлопці, що ви робите?!», споглядаючи чудову соковиту бійку під власними вікнами. Ми дуже скучили й вирішили знову вигадати щось рукописне на цій чудовій глянцевій папері. Вмощуйтеся зручніше й готуйтеся все так само мило жахатися. Окремий салют усім колегам по цеху - вам нічого пояснювати не потрібно, просто гортайте й кайфуйте з того, що хтось не лише отримує по голові, а ще й створює щось для нас усіх. Цього року ваш покірний слуга поспішає поділитися радісним досвідом спілкування футбольних уболівальників із тими, хто завжди їх терпіти не може й, чутливо дрімаючи вночі, бачить, як усі ми їдемо далеко і бажано надовго. Мова піде, звісно ж, про системних псів… перепрошую, працівників поліції.
З перших днів, коли веселий рум’яний карапуз потрапляє до чаші футбольного стадіону й починає усвідомлювати свою прив’язаність до локального (або й не дуже) ФК, його зустрічають злі й похмурі дядьки в погонах, з кийками, а можливо й у шоломах. Мама в дитинстві розповідала карапузові, що в таких великих і гарних шоломах космонавти літають у космос і роблять чудові відкриття. Але ці «космонавти» зовсім не першовідкривачі космічних див із маминих оповідей.
І от настає час, коли змужнілий юнак, що переріс статус карапуза, приходить на сектор стадіону, аби вболівати за ту саму команду, ігри якої люблять тато, друзі й він сам. У цей момент і починається найцікавіше. Ті самі «чоловіки в погонах» чомусь не сприймають усього того, що так любить молодий чоловік: «Не кричи!», «Не стрибай!», «Обережно, сидіння!», «Ану швидко викинь фаєр, мавпо!». Саме в цей момент у майбутньому чоловікові починає кипіти кров, як і належить мужику! Упродовж славної історії української фанатської сцени ми бачили безліч прикладів протистояння хуліганської та ультрас-спільноти з ментами. Мені, як учаснику деяких чудових заворушень із літаючими кашкетами й відірваними погонами, завжди була цікава природа цього явища, яка, на жаль, жодним чином не впливає на популяцію цього виду. Можна безкінечно міркувати про захист якоїсь там законності, про безлади, які нібито провокують уболівальники, можна виправдовувати одну зі сторін, але суть зовсім не в цьому. Сіль усього цього - у зустрічі двох різних Всесвітів, що виявляється насамперед у мисленні та ставленні до життя загалом. Люди, які харчуються з корита державної влади (яке, до речі, наповнюємо ми), і фанатів, яка завжди йде проти будь-яких спроб загнати в стійло чи «поставити на місце». Знаєте, це порівнянно з тим, що: «Ситий голодному - не товариш», або що багатий ніколи не зрозуміє бідняка. Саме з цієї причини абсолютної протилежності - тупого підкорення та насолоди від ілюзорної дрібної влади, й вільнолюбного гарячого фанатського характеру - ми й будемо спостерігати вічне протистояння. До слова, починаючи з найдавніших часів фанатизму, проходячи червоною ниткою через Євро-2012, усі перипетії та рубки вилилися в Майдан, вулицю Грушевського та все те, що пережила наша країна у 2013–2014 роках. Сторожі якогось умовного «закону» вбивали людей, які не хотіли підкорятися волі тирана. Усе це ми й бачимо на футбольних стадіонах у мініатюрі. Про що ж мова? А лише про те, щоб шановний Читач згадував і оцінював: хто правий, а хто винний, кожного разу, коли по телевізору йому розповідають, як жахливі та небезпечні беззаконники з ультрас-груп порушували порядок і били «чесних» охоронців.
Пам’ятайте: якщо біда знову прийде в наш дім і «охоронець» виявиться покидьком, фанати будуть першими, хто кине свою бруківку в ім’я боротьби, яка точиться ще зі стадіонів, матчів і виїздів.