2025-07-31 00:02:21
Віктор Шепелєв "УКРАЇНЕЦЬ ДЖОНАТАН І ДВАДЦЯТЬ СІМ МЕРЦІВ", Видавництво 21
Цю книжку я давно хотіла прочитати — чула на неї протилежні відгуки. Хтось у захваті й щиро радить, хтось не дочитав і назвав це «суцільним бредом». Я в жодному з цих таборів. Для мене це точно не мастрід, але й не розчарування. Просто дуже своєрідна книга.
"Гра у «великий американський роман» (кілька поколінь однієї родини на тлі історичних подій) у виконанні українських емігрантів у США. Вони товаришують з останніми індіанцями (і вчать їх української мови), відкривають друкарню етикеток під час сухого закону, стають зірками німого кіно, воюють у Другій світовій (мріючи дійти до Старої Країни) і таке інше. Про все це розповідає українець Джонатан — старий колишній військовий кухар, один з останніх, хто залишився жити в селі Горобці округу Чаттагучі штату Джорджія."
По суті це байки — іронічні, саркастичні, місцями абсурдні. Можливо, навіть краще читати книгу не залпом, а по одному розділу, міксуючи з іншими книгами.
Спочатку я думала, що вона виключно розважальна, підійде тільки для відпочинку від серйозної літератури. Та ближче до фіналу з'являється глибина, сенси і красиві формулювання, які хочеться занотувати. А ще згадується Донеччина (і навіть терикони!) та Крим — це зачепило 🌄
"Кришиться й обсипається все, і залишається тільки найміцніше: ажурні мости ніжності, що просякають усе, дивна мереживна арматура ніжності."
"То було в шахтарському містечку Сніжному, де жила моя бабуся, і я тепер вбачав подібність до Сніжного в будь-яких деталях Елліджея: цегляних двоповерхівках, нефарбованих сараях, будівлі суду, що ніби нагадувала будинок культури в мікрорайоні 18-ї шахти. Горби, що формувалися навколо предгір'я Апалачів, були тепер схожими на терикони Донбасу, як я не трусив головою."
"Йона так і не зрозумів, нащо батько покликав його в той Крим, бо навіть у Юджині в день народження вони перекинулись ліченими фразами. Але, зрештою, ця країна і ці люди полюбилися Йоні. І їхні коти, і їхні недобудовані доми, і їхні заіржавілі традиції, і навіть хрипкий спів з мінарету о 5-й ранку."
Чи я раджу читати? Якщо ви любите іронічні байки або щось незвичне — так. І до речі, тут є уривок, завдяки якому можна зрозуміти стиль автора і визначитись.
Книготерапія 📗Підписатись
Цю книжку я давно хотіла прочитати — чула на неї протилежні відгуки. Хтось у захваті й щиро радить, хтось не дочитав і назвав це «суцільним бредом». Я в жодному з цих таборів. Для мене це точно не мастрід, але й не розчарування. Просто дуже своєрідна книга.
"Гра у «великий американський роман» (кілька поколінь однієї родини на тлі історичних подій) у виконанні українських емігрантів у США. Вони товаришують з останніми індіанцями (і вчать їх української мови), відкривають друкарню етикеток під час сухого закону, стають зірками німого кіно, воюють у Другій світовій (мріючи дійти до Старої Країни) і таке інше. Про все це розповідає українець Джонатан — старий колишній військовий кухар, один з останніх, хто залишився жити в селі Горобці округу Чаттагучі штату Джорджія."
По суті це байки — іронічні, саркастичні, місцями абсурдні. Можливо, навіть краще читати книгу не залпом, а по одному розділу, міксуючи з іншими книгами.
Спочатку я думала, що вона виключно розважальна, підійде тільки для відпочинку від серйозної літератури. Та ближче до фіналу з'являється глибина, сенси і красиві формулювання, які хочеться занотувати. А ще згадується Донеччина (і навіть терикони!) та Крим — це зачепило 🌄
"Кришиться й обсипається все, і залишається тільки найміцніше: ажурні мости ніжності, що просякають усе, дивна мереживна арматура ніжності."
"То було в шахтарському містечку Сніжному, де жила моя бабуся, і я тепер вбачав подібність до Сніжного в будь-яких деталях Елліджея: цегляних двоповерхівках, нефарбованих сараях, будівлі суду, що ніби нагадувала будинок культури в мікрорайоні 18-ї шахти. Горби, що формувалися навколо предгір'я Апалачів, були тепер схожими на терикони Донбасу, як я не трусив головою."
"Йона так і не зрозумів, нащо батько покликав його в той Крим, бо навіть у Юджині в день народження вони перекинулись ліченими фразами. Але, зрештою, ця країна і ці люди полюбилися Йоні. І їхні коти, і їхні недобудовані доми, і їхні заіржавілі традиції, і навіть хрипкий спів з мінарету о 5-й ранку."
Чи я раджу читати? Якщо ви любите іронічні байки або щось незвичне — так. І до речі, тут є уривок, завдяки якому можна зрозуміти стиль автора і визначитись.
Книготерапія 📗Підписатись