Вікна наскельного храму виходять у море.
Хвилі шепочуться: suo amore! Чайки підморгують,
кажуть: ти ба, він привіз її все́-таки!
Храм посмугований білим — як sе́mola
з неба, і чорним — як ризи монахів Сан Коломба́но.
«Легко пливіть, як човни генуезьких рибалок,
каже нам падре, — нехай буде мяко у шлюбі,
солодко, як від gelato». Сяють гуашеві слюди,
сходи ведуть на дах церкви. Ще сонце не сіло.
Тут захлинаємось пурпуром неба і вітром і сіллю.
Потім заснемо на пляжі, рука у руці.
Хвилі постелять нам теплі пласкі камінці,
чайки прикличуть м’яку маскарпонову ніч.
Сни нам насняться барвисті й міцні,
наче наскельні будинки у Порто-Вене́ре,
наче луска синіх риб, що піймались у невід,
наче вино, у якому купаються мідії.
…Любимо, o Dio Mio. Любимо так, як уміємо.

*Suo amore — його любов
*Sеmola — манна крупа
*Gelato — морозиво
*O Dio Mio — Боже мій

3.06.2024