2025-08-23 02:02:34
Відгук на книгу "Стіна Вінніпеґа і я"
Ванесса два роки працювала помічницею у футболіста Ейдена. Він майже не розмовляв з нею; між ними були прості робочі стосунки. Вона йому подобалася як людина, але він не мав ні часу, ні бажання щось змінювати в житті. Все змінюється, коли вона йде від нього, бо вирішує, що стабільна робота їй не підходить. До останнього вона надіялася, що бос попросить її залишитися, але він поважає її вибір і легко відпускає.
Після звільнення Ейден пропонує укласти фіктивний шлюб на п’ять років, щоб продовжити його візу, і погасити її студентський борг. Дівчина вагається, але погоджується. Так починається їхня симпатія, яка вже й так існувала, зближення і довіра. Їхнє життя змінюється; з кожним днем Ванесса розуміє, що любить свого "фіктивного" чоловіка, і він відповідає їй взаємністю. Він часто йде їй назустріч: порушує графік, гуляє з нею в натовпі, де його всі знають, бігає, коли в нього болить нога. Ця любов гарно описана на 600 сторінках: поступово і плавно переходить межу без поспіху.
Ванесса розповідає про свій страх темряви; коли вони застрягли в ліфті, це було дуже мило. Під час грози він прийшов до неї, взяв усе в свої руки (ті хто читав зрозуміє😅). У тексті також згадується важке дитинство Ванесси в багатодітній сім’ї: сестра хотіла її вбити — в буквальному сенсі слова, а мати була залежною. Потім у неї з’явилася прийомна родина, де вона нарешті відчула себе щасливою. Ейден ділиться, що найбільше любив бабусю й дідуся, а також розповідає про те, якими виявилися його батьки.
Книга показує, як герої емоційно ростуть і набувають дорослої позиції, закохуються й створюють власну невелику родину. До сторінки 600 вони цілувалися лише двічі. Одна сцена мене вразила: коли вони ще не були емоційно разом, під сильним стресом він просто поцілував її, щоб заспокоїти свій біль і напругу, і вона не відштовхнула його. Та ще один момент із забігу🥹😍. Книга про важливість спілкування й підтримки, про те, щоб чути партнера і допомагати йому в житті
Ця книга про емоційну зрілість людей🤌
Оцінка: 9/10
#відгук
Ванесса два роки працювала помічницею у футболіста Ейдена. Він майже не розмовляв з нею; між ними були прості робочі стосунки. Вона йому подобалася як людина, але він не мав ні часу, ні бажання щось змінювати в житті. Все змінюється, коли вона йде від нього, бо вирішує, що стабільна робота їй не підходить. До останнього вона надіялася, що бос попросить її залишитися, але він поважає її вибір і легко відпускає.
Після звільнення Ейден пропонує укласти фіктивний шлюб на п’ять років, щоб продовжити його візу, і погасити її студентський борг. Дівчина вагається, але погоджується. Так починається їхня симпатія, яка вже й так існувала, зближення і довіра. Їхнє життя змінюється; з кожним днем Ванесса розуміє, що любить свого "фіктивного" чоловіка, і він відповідає їй взаємністю. Він часто йде їй назустріч: порушує графік, гуляє з нею в натовпі, де його всі знають, бігає, коли в нього болить нога. Ця любов гарно описана на 600 сторінках: поступово і плавно переходить межу без поспіху.
Ванесса розповідає про свій страх темряви; коли вони застрягли в ліфті, це було дуже мило. Під час грози він прийшов до неї, взяв усе в свої руки (ті хто читав зрозуміє😅). У тексті також згадується важке дитинство Ванесси в багатодітній сім’ї: сестра хотіла її вбити — в буквальному сенсі слова, а мати була залежною. Потім у неї з’явилася прийомна родина, де вона нарешті відчула себе щасливою. Ейден ділиться, що найбільше любив бабусю й дідуся, а також розповідає про те, якими виявилися його батьки.
Книга показує, як герої емоційно ростуть і набувають дорослої позиції, закохуються й створюють власну невелику родину. До сторінки 600 вони цілувалися лише двічі. Одна сцена мене вразила: коли вони ще не були емоційно разом, під сильним стресом він просто поцілував її, щоб заспокоїти свій біль і напругу, і вона не відштовхнула його. Та ще один момент із забігу🥹😍. Книга про важливість спілкування й підтримки, про те, щоб чути партнера і допомагати йому в житті
Ця книга про емоційну зрілість людей🤌
Оцінка: 9/10
#відгук