В’ячеслав Чорновіл ще студентом на Володимирській гірці пообіцяв собі боротися за волю України все життя. І це була не просто красива фраза. Це був вибір, за який потім довелося платити роками таборів, засланням і постійним переслідуванням.

У КДБ його називали «невгамовним». Бо він не приймав правил катів, де правду треба говорити пошепки, а справедливість просити. Чорновіл умів робити те, що для системи найнебезпечніше. Фіксувати її брехню, витягувати на світло імена і тексти знищеної української інтелігенції, тримати зв’язок між людьми, яких режим намагався ізолювати страхом і ґратами. Вони хотіли, щоб усі звикли мовчати. Він не дозволив.

Один із найщасливіших моментів свого життя він згадував дуже просто: це — День Незалежності.

«Ми плакали від щастя, а люди все несли і несли квіти…». Це і є чесна реальна історія країни.

Чорновола немає з нами з 1999 року. Але є те, що він залишив: стандарт чесності політика, який не торгує принципами, і стандарт громадянина, який не шукає виправдань.

Свобода не тримається лише на гаслах. Вона тримається на характері. І на готовності робити те, що повинен. Навіть коли за це не обіцяють нічого, крім проблем.

📩 Telegram 😎 Facebook 🕊 Twitter