✅ Вчора Ліндквіст записав звернення до своїх українських читачів. Привітав із тим, що ми маємо нагоду прочитати аж два його романи і, такий, "іф ю, каже, нід мор хорор"...

Охохонюшкі, май світ самер чайлд, обійняти й ридати. Бо для українців його жах проходять десь в проміжку між "казочка на ніч" і "розслабитися й відволіктися".

❎ Дочитала я вчора "Ні живі, ні мертві" і загальне враження теж впало кудись у проміжок між "ну такоє" і "можна було й не читати загалом".

"НІ ЖИВІ, НІ МЕРТВІ" Йон Айвіде Ліндквіст
НК Богдан, 2025, 320 стор.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

✏️ Загальна фабула: у Швеції на одній обмеженій місцевості після тривалого напруження в повітрі (як перед грозою) раптом встали й пішли всі свіжі (не старше 2-х місяців) мертві. Оповідь ведеться з 3-х точок: журналіст, в якого нещодавно розбився 5-річний онук і який викопав його після "ожиття"; бабуся та онука із підвищеною чутливістю до вгадування емоцій інших людей; та чоловік, в якого дружина вмерла буквально за півгодини до часу Х після того, як в'їхала в лося на трасі.

🖇 Таким чином нам автор наче хоче показати різні моделі поведінки із раптово ні живими, ні мертвими родичами:
1️⃣ абсолютне заперечення, що ось ця істота — вже не ваш онук (брат, чоловік, син), це тіло, яке розкладається, а не просто "він хворий, я його вилікую"
2️⃣ месіанство на ґрунті розладів та галюцінацій, що виливається в бажання всіх врятувати, без жодного розуміння, кого саме і як
3️⃣ прийняття та намагання жити далі в світі живих (хоч один адекватний персонаж)

🔥 Шикарна задумка! По факту же текст схожий на кошик із нитками, з яким пограли котики: все переплутане, обірване і в павутинні.

💫 Купа епізодів, які висять у повітрі: в них є зачин і немає продовження. Науковці щось там пояснюють, політики щось там вирішують, ліваки (традиційно йобнуті на всю голову) вимагають "інклюзівності для людей із невизначеним життєстаном", друг онуки, однієї з оптик-оповідачок — був, був і теж завис десь між сторінками.

💫 Епізод із "батьківським днем" — коли родичам дозволили відвідати всіх "зомбі", яких зібрали до цього в одному місці, але раптом щось трапилося, всі побігли і... і шо? Чому потім все знову стало на місця?

💫 Епізод із появою зомбі-потопельника — чому він один? чому раптом агресивний? чому не зразу, а через проміжок? Мертвий Еліас (онук журналіста) — чому всі трупи ходять, а його носять? Чому всі люди так легко перемкнулися на світ, в якому є ходячі трупи і всі можуть читати думки?

📌 Безліч питань і до розв'язки: якщо образ смерті в кожного індивідуальний, чому раптом різні люди бачили її однаково? Нащо було робити послання через хворі голови бабусі та онуки аби всіх зібрати в одне місце, якщо все одно потім оте гачкувате приходило до кожного, де б він не був?

💡 Коротше кажучи, привід подумати "а як би ви себе повели, якби оце раптом ваш свіжопредставлений дідусь прийшов назад додому" звісно є, але це треба було оце городити сім мішків вовни, аби в підсумку навіть на півшкарпеточки не назбиралося?

🐈‍⬛ Мені сумно, я щиро сподівалася, що шведський горор буде не згірший за шведські детективи.

👻 З плюсів: швидко читається, проста мова, з редакторських недоглядів побачила тільки три випадки (про два з них казала в тікток, випуск Club Weekend Mood). Але це ближче до #Дафа_не_радить, аніж до рекомендацій.