2025-12-23 16:05:06
Василина (1928, ❤️)
Реж.: Фавст Лопатинський
#укркіно
Естетично-драматична екранізація «Бурлачки» Івана Нечуя-Левицького від учня Леся Курбаса про непросте життя української селянки, але з певними змінами сюжету в сторону емансипації героїні.
Неймовірно магнетичний фільм, під час перегляду якого пробирає до кісток його прекрасна кінотеатральність. Епос німого кіно в поєднанні з національними мотивами, неперевершеною операторською роботою Олександра Лаврика та ідеальною грою головної акторки Зінаїди Пігулович, яка ще й була першою професійною режисеркою в історії українського театру.
Нажаль, до сьогодні фільм, котрий складається з 6 частин, зберігся без 2 та 3 частини. Але на щастя ми маємо Довженко Центр і на ДЦ онлайн можна (і треба) подивитись перший якісний скан фільму. І саме тут входить ще один важливий компонент фільму: сучасний музичний супровід.
Дослідники української традиційної танцювальної музики ДваТри і саундпродюсер електронної музики Symonenko зробили неперевершену роботу. Цей етно-тандем переносить фільми в ряди рейв-експірієнсу, де звук шикарним чином доповнює картину. Тільки включивши і почувши звук я така "Це буде кайфово, як і мої улюблені «Свині завжди свині»", де музика як ідеальна вишенька на прекрасному торті. І не помилилась.
🔥 Сцени з танцями робітників після тяжкої роботи буквально переходять на абсолютно інший рівень, прокладаючи важливий місток до сучасного глядача. І це не єдиний момент, який буде актуальним. Картина-рух. Не тільки через танцювальні кружляння, багато інноваційних кадрів знятих в русі, не оминаючи прекрасні бурхливі пороги річки, а й метафорично. Бо що б не трапилось - життя невпинно йде вперед і по інерції тягне за собою навіть у найважкіший час. Бурхливе, часом трагічне, але абсолютно поетично-неприборкане.
Так, кіно дуже естетичне. Що стало проблемою після його виходу, бо саму стрічку та її творців звинуватили в формалізмі й естетстві. З чим я, на правах людини зі словом "естет" в назві блогу, не погоджуюсь і буду биться на ножах 🔪 Кіно в своїй формі, особливо, коли у керма театрали, має бути естетичним. Бо сценічна театральність за влучного спрямування ідеально лягає в поетику прекрасних кінокадрів. Тут же це робить ніжні важливі акценти та конект пролетаріату та буржуазії, бо краса для всіх і зловити її можна в найменших речах.
Long story short: неймовірно рекомендую ознайомитись з цим кіно, воно вже встигло стати в ряди моїх улюблених.
Реж.: Фавст Лопатинський
#укркіно
Естетично-драматична екранізація «Бурлачки» Івана Нечуя-Левицького від учня Леся Курбаса про непросте життя української селянки, але з певними змінами сюжету в сторону емансипації героїні.
Неймовірно магнетичний фільм, під час перегляду якого пробирає до кісток його прекрасна кінотеатральність. Епос німого кіно в поєднанні з національними мотивами, неперевершеною операторською роботою Олександра Лаврика та ідеальною грою головної акторки Зінаїди Пігулович, яка ще й була першою професійною режисеркою в історії українського театру.
Нажаль, до сьогодні фільм, котрий складається з 6 частин, зберігся без 2 та 3 частини. Але на щастя ми маємо Довженко Центр і на ДЦ онлайн можна (і треба) подивитись перший якісний скан фільму. І саме тут входить ще один важливий компонент фільму: сучасний музичний супровід.
Дослідники української традиційної танцювальної музики ДваТри і саундпродюсер електронної музики Symonenko зробили неперевершену роботу. Цей етно-тандем переносить фільми в ряди рейв-експірієнсу, де звук шикарним чином доповнює картину. Тільки включивши і почувши звук я така "Це буде кайфово, як і мої улюблені «Свині завжди свині»", де музика як ідеальна вишенька на прекрасному торті. І не помилилась.
🔥 Сцени з танцями робітників після тяжкої роботи буквально переходять на абсолютно інший рівень, прокладаючи важливий місток до сучасного глядача. І це не єдиний момент, який буде актуальним. Картина-рух. Не тільки через танцювальні кружляння, багато інноваційних кадрів знятих в русі, не оминаючи прекрасні бурхливі пороги річки, а й метафорично. Бо що б не трапилось - життя невпинно йде вперед і по інерції тягне за собою навіть у найважкіший час. Бурхливе, часом трагічне, але абсолютно поетично-неприборкане.
Так, кіно дуже естетичне. Що стало проблемою після його виходу, бо саму стрічку та її творців звинуватили в формалізмі й естетстві. З чим я, на правах людини зі словом "естет" в назві блогу, не погоджуюсь і буду биться на ножах 🔪 Кіно в своїй формі, особливо, коли у керма театрали, має бути естетичним. Бо сценічна театральність за влучного спрямування ідеально лягає в поетику прекрасних кінокадрів. Тут же це робить ніжні важливі акценти та конект пролетаріату та буржуазії, бо краса для всіх і зловити її можна в найменших речах.
Long story short: неймовірно рекомендую ознайомитись з цим кіно, воно вже встигло стати в ряди моїх улюблених.