В одному книжковому чатику пожартували, що Ярині Цимбал треба вже мені зарплату платити, бо «скільки він її у себе згадує на каналі». 😅

Ну я ще згадаю, бо днями пані Ярина зробила допис, де зауважила про свої здобутки, які стали інформацією «з відкритих джерел». Я ще й налякався, що вона посварилася з одним інста-каналом (який користався її матеріалами), але потім згадав, що я веду тг-канал. 😱

Тут ваш покірний слуга Ґео (😝показує язика пані Ярині, бо не Гео) Шкурупій зупиниться на тому, що є не про плагіат, а натхнення і допомога.

Працюючи на збіркою Льва Скрипника, в допомозі стала якраз пані Ярина, яка дала підказку, де шукати важливі біографічні спогади, які так би мовити вже є «з відкритих джерел». Для мене, як людини, що не частиною літературознавчої «тусовки», така допомога була дуже цінна.

Ну і найстрашніше працювати з такими матеріалами тому, що є люди, які мають за плечима величезний досвід і наукових редакторів (ага, в книзі «Бомонд на краю імперії» теж Ярина Цимбал працювала з текстом), і упорядників. Складаючи (саме складаючи, бо там багато цитувань) передмову до Скрипника, теж було важливо не помилитися десь, а ще стояло питання, чи треба робити посилання. Тут помічними стали збірки з серії «Наші 20-ті», де таких посилань не було. Як сказала засновниця видавництва «наше видання — не академічне видання», але попри це в самій перемові містяться текстові згадки звідки та чи інша цитата, чи хто її писав. До чого це? Це про плагіат. Нема посилань, значить плагіат? Але я сподіваюся, що зі свого боку зробив у тексті передмови достатньо внутрішніх джерел тої чи іншої цитати.

Малюнок з "відкритих джерел"😃