В КОРОЛІВСТВІ ДЗЕРКАЛ

Ну за що мені ця невимовна жура,
Світанкова печаль,
Відпустити її вже критично пора,
Та не можу, на жаль.

Не виходить ніяк крізь лежалі сніги
Провести первоцвіт,
І підняти бадилля своєї нудьги
До високих орбіт.

Ніби сховані руди не йдуть на гора,
Із копалень думок,
Наче там, як і вчора, суцільна діра,
Чи на дверях замок.

Мов закрила натхнення розпуки стіна,
І відсутній сигнал,
Тільки хмари свинцеві торкаються дна
В королівстві дзеркал.

©Павло Деркач
07.03.2025