2025-08-22 02:02:33
🧐 «Уроки грецької» Хан Ґан
видавництво: Віват, 4/5 💕
👩 Це найбільш найчуттєвіше, що я читала останнім часом. Певні описи та передачу емоцій хотілося пустити по венам, розтягувати задоволення по максимуму. Вона втрачає мову, він – зір, і вони обидва вчаться жити з цим в перервах від вивчення грецької. Здається, що історія вже звучить банально і очікувано.
Та авторка створила справжнє диво. Чуттєве, наповнене, ефемерне та ніжне. Лише прочитайте ці описи:
Вона йде до вільного двомісного сидіння. З приглушеного телевізора, установленого за сидінням водія, лунає нічна драма. Чоловік і жінка безвучно сваряться, потім різко уривають суперечку й зливаються в пристрасних, тривалих обіймах. Кольори на екрані збиті, і все зображення має синюватий відтінок.
Ну хіба не краса?
💃Якщо хтось не чув зав’язку цієї історії, то вона розповідає про двох людей, в яких колись був шанс з іншими та вирішили спробувати його лише один з одним через кількадесят років. Головна героїня втрачає мову, головний герой – зір. Тут немає імен, немає чіткості, але є самотність. Дві заблудші душі, які шукають зв’язок попри повну темряву навкруги.
Тепер, коли розсудливість зруйнувала той період мого життя, а заразом і себе саму, я знаю, що, якби ми справді жили разом, мені не знадобився б твій голос, навіть якби я осліп. Адже – навіть якби видимий світ поступово зникав, немов відпливна хвиля, - тиша, яку ми розділили б, із часом заповнила б собою все.
👩Дуже гарна паралель з давногрецькою мовою – вимерлою та важкою, як розуміння того втраченого та тяжкого, що осадком залишився між ними. Він – її викладач, вона – студентка. Він - слухає, вона – пише вірші. Обидва самотні, обидва прагнуть щастя. Але кожен боїться зробити крок, боїться нашкодити. І попри це між рідкими зустрічами та описами емоцій, натягнутих струн між ними, зринають болісні спогади, які були «до», і які не стали «щасливим після».
Тепер здається, що кожен мій спогад стрімко кровоточить, забруднюється, іржавіє, розкладається.
Я не знаю, що ще можна сказати про цю книгу. Така маленька, але така сильна, насичена, та не надто. Якраз в міру, аби проникнутися та втішитися черговим прожитим життя.
Східна культура часом не зрозуміла, але якщо потрапить в серце – то точно його заполонить. Так і сталося з цією книгою.
#дегустація
видавництво: Віват, 4/5 💕
👩 Це найбільш найчуттєвіше, що я читала останнім часом. Певні описи та передачу емоцій хотілося пустити по венам, розтягувати задоволення по максимуму. Вона втрачає мову, він – зір, і вони обидва вчаться жити з цим в перервах від вивчення грецької. Здається, що історія вже звучить банально і очікувано.
Та авторка створила справжнє диво. Чуттєве, наповнене, ефемерне та ніжне. Лише прочитайте ці описи:
Вона йде до вільного двомісного сидіння. З приглушеного телевізора, установленого за сидінням водія, лунає нічна драма. Чоловік і жінка безвучно сваряться, потім різко уривають суперечку й зливаються в пристрасних, тривалих обіймах. Кольори на екрані збиті, і все зображення має синюватий відтінок.
Ну хіба не краса?
💃Якщо хтось не чув зав’язку цієї історії, то вона розповідає про двох людей, в яких колись був шанс з іншими та вирішили спробувати його лише один з одним через кількадесят років. Головна героїня втрачає мову, головний герой – зір. Тут немає імен, немає чіткості, але є самотність. Дві заблудші душі, які шукають зв’язок попри повну темряву навкруги.
Тепер, коли розсудливість зруйнувала той період мого життя, а заразом і себе саму, я знаю, що, якби ми справді жили разом, мені не знадобився б твій голос, навіть якби я осліп. Адже – навіть якби видимий світ поступово зникав, немов відпливна хвиля, - тиша, яку ми розділили б, із часом заповнила б собою все.
👩Дуже гарна паралель з давногрецькою мовою – вимерлою та важкою, як розуміння того втраченого та тяжкого, що осадком залишився між ними. Він – її викладач, вона – студентка. Він - слухає, вона – пише вірші. Обидва самотні, обидва прагнуть щастя. Але кожен боїться зробити крок, боїться нашкодити. І попри це між рідкими зустрічами та описами емоцій, натягнутих струн між ними, зринають болісні спогади, які були «до», і які не стали «щасливим після».
Тепер здається, що кожен мій спогад стрімко кровоточить, забруднюється, іржавіє, розкладається.
Я не знаю, що ще можна сказати про цю книгу. Така маленька, але така сильна, насичена, та не надто. Якраз в міру, аби проникнутися та втішитися черговим прожитим життя.
Східна культура часом не зрозуміла, але якщо потрапить в серце – то точно його заполонить. Так і сталося з цією книгою.
#дегустація