учорашні нечуй-левицький із отцем степаном, вигадувальником ікони страшного суду, були дуже навіть доречні, бо сьогодні в нас за планом апокаліпсис від петра — і там теж про пекельце.

але це не значить, що весь світ у цій історії летить к бісовій мамі. апокаліпсис із греки перекладається не як «кінець світу», а як «одкровення, об'явлення», і саме в цьому значенні його використовують автори апокрифа: петро отримує одкровення щодо потойбічного життя. в основному його екскурсія пролягає через пекло, бо там, звісно, і найповчальніше, і найцікавіше, і найрізноманітніше. (біси з рукопису середини xv століття позирають на читачів так, наче теж це знають).

починається апокриф із того, що апостоли — петро й іще кілька його колег, поіменно в тексті не згаданих, але ідеться, імовірно, про переображення, то там були також яків і йоан, — просять ісуса показати праведників, які вже перебувають із богом. ну, аби черпати натхнення і надію з цих постатей і переконливіше проповідувати. ісус викликає праведників, вбраних в осяйні шати, прямо на гору, де стоїть уся компанія, а тоді показує петрові перше одкровення — про рай, залитий сонцем і повний запашних рослин, де праведники гуляють разом із ангелами.

та це видіння триває приблизно два абзаци, бо далі петро бачить уже не рай: хоч ісуса про й не просили, він, вочевидь, вирішив, що без пекла картина буде неповна.

зазвичай жанр потойбічних видінь передбачає, що є мандрівник, який усе це вперше бачить, є провідник, який розуміє, що відбувається, і перший питає, а другий — пояснює. але апокаліпсис від петра — це текст давній, із другого століття, жанрові умовності в ньому ще не зовсім сформовані, тож петро ні про що не запитує, а пояснення вбудовані в саме його сприйняття того, що коїться довкола. кожен абзац — це погляд на окремий куточок пекла і розповідь про те, за що там катують грішників. стилістично воно, звісно, не дуже розмаїте, бо справді майже не відходить від схеми «я побачив [місце], де [якось мучили] грішників, і це було покарання за [гріх]». зате можна скласти зручний списочок бідолах, за якими петро спостерігає:

• ті, хто глузував із побожних людей, — повішені за язики;
• несправедливі — в озері лави (їх там, до речі, катували ангели, а не біси);
• перелюбники — жінки прив’язані за волосся над отим же озером лави, а чоловіки — за ноги (та ще й занурені головами в саме озеро);
• убивці — в ямах із хробаками й кровожерливими звірами (а жертви втішено спостерігали за ними й прославляли божу справедливість);
• жінки, що зачали поза шлюбом і скинули плід, — у ставку з крові й нечистот;
• переслідувачі та зрадники праведників — їх кидали то у вогонь, то в кригу, батожили, а їхні нутрощі їли черви;
• богохульники і злоріки — вони гризли собі губи, а біси тицяли розпеченим залізом їм в обличчя;
• неправдиві свідки — ці гризли собі язики;
• багатії, які не дбали про вбогих ближніх, — кинуті на гостре розпечене каміння, що рвало їм тіла;
• лихварі — в озері з нечистот і лави;
• ті, хто спав із людьми власної статі, — їх скидали з високого урвища, вони видиралися назад, а тоді їх знову скидали;
• ідолопоклонці — охоплені полум’ям;
• ті, хто зійшов із божого шляху (наче решту пунктів не можна записати в цю категорію), — їх палили, катували і припікали;
• непокірні раби — теж гризли собі язики;
• ті, хто не слухав настанов старійшин, — їх дзьобали хижі птахи.

як бачите, спектр переступів, за які ранні християни були готові послати в пекло, доволі широкий. покарання не завжди очевидно, але таки вписуються в закон таліону, тобто «око за око», і цікаво порівнювати їх зі вказаними гріхами: наприклад, можна припустити, що автори тексту сильно не любили, коли раби їм щось просторікували. (не менш цікаво, що список починається не з переслідувань, а з висміювання).

реакцію петра до апокрифа дописали пізніше: від побаченого апостол аж розплакався — вочевидь, йому бракувало гарту праведних душ — і попросив у ісуса пробачення для всіх грішників, на що отримав доволі розмиту згоду. (хоча не знаю, чи праведники будуть сильно раді, коли в них заберуть таку розвагу).

#пекельце