У Сергія Іванова вийшов детальний розбір статті Залужного - і там дуже влучно сформульовано головну претензію до цього тексту. Стаття ніби й робить правильну річ: вона чесно фіксує проблеми, озвучує загальну концепцію можливого виходу, задає рамку розмови. Але на цьому все й закінчується. Бо за красивими формулюваннями немає ключового - жодного інструменту, жодного конкретного механізму, який би пояснював, як саме цю концепцію перетворити на дію. В результаті виходить розумний, «правильний» текст, але дуже абстрактний: його можна підтримувати, з ним можна погоджуватися, але ним неможливо керувати реальністю.

Іванов підкреслює ще одну важливу річ: за тональністю та адресатами це звернення не до суспільства, не до військових і не до тих, хто тягне війну щодня. Це радше текст «для еліт» - передусім українських і західних, а подекуди й таких, що по інший бік.

І в цьому ж розборі звучить іронічне, але дуже людське пояснення, чому все так: добре, що Валерій Федорович займається теорією - у теорії справді легше. За кордоном, на дистанції від щоденної напруги, мислиться простіше й приємніше. А от у постійному контакті з реальністю - з фронтом, управлінням, непопулярними рішеннями, ціною кожного кроку - абстракції швидко закінчуються і починаються інструменти, ризики та відповідальність.

Подивіться відео Іванова і перечитайте саму статтю Залужного - бажано підряд. Дуже швидко стає видно, де закінчується «правильна риторика» і починається головний дефіцит: конкретні дії.

Підпишіться на ІНТЕГРАТОР Новин, тут ви знайдете не тільки огляд останніх подій, а ще актуальні політичні новини та цікаву аналітику!