«У п’ятнадцять років парасолька — ознака слабкості».

Дімка Ужасний «Скотомогильник», 2025

Ось книжка, яку я читав з острахом (в усіх сенсах), але тепер навіть не знаю, як пояснити, чому мені сподобалось. Це як пережити дивний досвід, про який всім цікаво знати, але мало хто у цьому зізнається.

👻 Дімці дуже класно вдається поєднувати реальне з потойбічним і він, я у тій пісні, — прекрасний оповідач («не плач! Ми схожі, в нас обох біль...»). Для мене це дві складових класної книжки — часом мені було просто цікаво, часом мене доганяло щось таке моторошне зсередини, не без того. Це не те шоб якась жахачка, але прикольні відчуття.

📕 Ще одна риса — щоразу цікаво вже у першому абзаці. Кожне оповідання захоплює миттєво! Тут їх вісім, і провальних, як на мене, немає. Є просто цікаві, а є такі «вау» — такими для мене були «Коли замовкають птахи», «Гречаний, липовий, кривавий», «Сестра», «Зустріч випускників», «Темний бік»…ну це я вже назвав майже всі, ви зрозуміли.

☝️ Ще з хорошого — автор абсолютно не спекулює брудними атрибутами жанру. Тобто, і кров, і бруд, і жорстокість тут є, але, якщо чесно, не сильно більше, ніж у повсякденному житті, та з акцентами на характерах і психології, а не на декораціях.

🔥 Коротше, я #раджу_почитати тим, кому цікавий темний бік життя — пам’ятаєте «Байки зі склепу»? Це референс для олдів, а молоді, як мені здається, таке має подобатись чисто в силу віку. Але, якщо у вас виникає думка «навіщо, взагалі, про таке писати» — не раджу, це ок!