у києво-печерському патерику ми вже натрапляли на історію про брата, який міг попросити мерців ненадовго воскреснути й кудись перелягти чи зачекати, поки він їм могилу викопає. по-перше, дуже люблю таке побутове чудотворення. по-друге, читаю зараз про подорожі потойбіччям (а кручик поруч вдивляється в осінь) і натрапила на схожу історію з «діалогів» григорія великого. тільки там якось усе менш ввічливо, чи що.

жив собі заможний чоловік на ім'я марцелій, що мав двох сестер (чиїх імен григорій не згадує). якось він захворів і помер у пасхальну суботу, тож поховати його одразу не було можливості; сестри, користуючись нагодою, вирішили піти до місцевого єпископа фортуната, вже прославленого чудотворенням, і попросити, щоб він воскресив марцелія. єпископ його знав, тому на звістку про смерть розплакався, але відповів, що життя і смерть — то справа суто божа, і тут він нічого не вдіє.

наступного дня, на великдень, фортунат прийшов до марцелія і його сестер додому, прочитав над покійником молитву, а потім сів біля нього й покликав його на ім'я. покійник тоді розплющив очі і сказав: «ну от що ти зробив?» єпископ трохи знітився й перепитав: «а що я зробив?»

і тоді марцелій розповів, що вчора по нього прийшли якісь двоє і забрали його в чудове місце. а сьогодні їм наказали послати його назад на грішну землю, бо в гості прийшов фортунат. отак марцелій і повернувся до життя — а заразом і до здоров'я, бо всі його недуги пропали, — і провів на цьому світі ще багато років, живучи навіть праведніше, ніж раніше. але я на його місці таки була б трохи засмучена таким втручанням у мій райський спокій.

#вечірнінотатки