У Києві — глибока осінь.

Стоять голі дерева, лиш на тополях тремтить зелене ще листячко, що тримається таким аж до снігу й морозу. Часом перепадають холодні, монотонні дощі, одне слово, лірика золотої осені вже остаточно закінчилась, а з нею й моє замилування філософським конанням у природі, яке я так люблю.

З нею кінчилась і ще одна моя осінь. Раніш я рахував свої весни, а тепер, як бачите, перейшов на осені, бо не певен у свої літа, чи побачу ще одну весну...

(З листа Бориса Антоненка-Давидовича до письменника Дмитра Нитченка, 26 жовтня 1973 року)

#Проза | #Листи
Чайка на крижині