2025-09-15 02:02:38
У 1802 році на берегах французької колонії Сен-Домінго (сучасне Гаїті) розгорнулася одна з найбільш несподіваних історій. Близько 5200 польських солдатів, які воювали у складі наполеонівських легіонів, раптово опинилися перед моральним вибором, який кардинально змінив їхні долі та вплинув на хід Гаїтянської революції.
Польські солдати прибули до Сен-Домінго в рамках масштабної експедиції Наполеона, спрямованої на придушення повстання рабів.
Польські легіонери мали власні причини служити Франції - вони сподівалися, що Наполеон допоможе відновити незалежність Польщі, яка була поділена між Росією, Пруссією та Австрією у 1795 році. Однак по прибутті на острів реальність виявилася зовсім іншою.
Польські солдати зіткнулися з жахливими умовами в тропічному кліматі Карибів. Близько 4000 з 5200 польських військових загинули, переважно від жовтої лихоманки та інших тропічних хвороб. Їхня європейська військова тактика лінійної піхоти виявилася абсолютно непридатною для партизанської війни в джунглях.
Генерал Владислав Яблоновський, польський офіцер африканського походження, який командував частиною польських підрозділів, помер від жовтої лихоманки вже через місяць після прибуття - 29 вересня 1802 року у місті Жереми.
Польські солдати швидко зрозуміли, що їх обманули. Вони побачили паралелі між своєю боротьбою за незалежність Польщі та прагненням гаїтян до свободи. Як писав один польський офіцер: "Ми раби необхідності примусу, ми йдемо охороняти в'язниці, де жадібний, виродений європеєць катує нещасного негра".
Значна кількість польських солдатів почала дезертирувати з французької армії та переходити на бік гаїтянських повстанців. Хоча точна кількість перебіжчиків дискутується істориками - від кількох сотень до понад тисячі осіб - їхній внесок у боротьбу за незалежність Гаїті був значним.
Після здобуття незалежності у 1804 році перший правитель Гаїті Жан-Жак Дессалін назвав поляків "білими неграми Європи" - це вважалося великою честю, оскільки означало братерство між поляками та гаїтянами. Дессалін також створив почесну гвардію зі польських солдатів.
Конституція Гаїті 1805 року надала польським солдатам громадянство та визнала їх "чорними" у політичному сенсі, що дозволило їм залишитися на острові, незважаючи на заборону для білих людей володіти землею.
Близько 400 польських солдатів залишилися на Гаїті після завершення революції. Вони оселилися переважно в гірському селі Казаль (можливо, від "kay Zalewski" - "дім Залевського"), яке знаходиться приблизно за 70 кілометрів від Порт-о-Принса.
Сьогодні в Казалі та інших селах Гаїті живуть нащадки тих польських легіонерів. Незважаючи на те, що вони не знають польської мови, мешканці Казалю досі пишаються своїм польським походженням та вважають себе поляками.
@istorium_ua
Польські солдати прибули до Сен-Домінго в рамках масштабної експедиції Наполеона, спрямованої на придушення повстання рабів.
Польські легіонери мали власні причини служити Франції - вони сподівалися, що Наполеон допоможе відновити незалежність Польщі, яка була поділена між Росією, Пруссією та Австрією у 1795 році. Однак по прибутті на острів реальність виявилася зовсім іншою.
Польські солдати зіткнулися з жахливими умовами в тропічному кліматі Карибів. Близько 4000 з 5200 польських військових загинули, переважно від жовтої лихоманки та інших тропічних хвороб. Їхня європейська військова тактика лінійної піхоти виявилася абсолютно непридатною для партизанської війни в джунглях.
Генерал Владислав Яблоновський, польський офіцер африканського походження, який командував частиною польських підрозділів, помер від жовтої лихоманки вже через місяць після прибуття - 29 вересня 1802 року у місті Жереми.
Польські солдати швидко зрозуміли, що їх обманули. Вони побачили паралелі між своєю боротьбою за незалежність Польщі та прагненням гаїтян до свободи. Як писав один польський офіцер: "Ми раби необхідності примусу, ми йдемо охороняти в'язниці, де жадібний, виродений європеєць катує нещасного негра".
Значна кількість польських солдатів почала дезертирувати з французької армії та переходити на бік гаїтянських повстанців. Хоча точна кількість перебіжчиків дискутується істориками - від кількох сотень до понад тисячі осіб - їхній внесок у боротьбу за незалежність Гаїті був значним.
Після здобуття незалежності у 1804 році перший правитель Гаїті Жан-Жак Дессалін назвав поляків "білими неграми Європи" - це вважалося великою честю, оскільки означало братерство між поляками та гаїтянами. Дессалін також створив почесну гвардію зі польських солдатів.
Конституція Гаїті 1805 року надала польським солдатам громадянство та визнала їх "чорними" у політичному сенсі, що дозволило їм залишитися на острові, незважаючи на заборону для білих людей володіти землею.
Близько 400 польських солдатів залишилися на Гаїті після завершення революції. Вони оселилися переважно в гірському селі Казаль (можливо, від "kay Zalewski" - "дім Залевського"), яке знаходиться приблизно за 70 кілометрів від Порт-о-Принса.
Сьогодні в Казалі та інших селах Гаїті живуть нащадки тих польських легіонерів. Незважаючи на те, що вони не знають польської мови, мешканці Казалю досі пишаються своїм польським походженням та вважають себе поляками.
@istorium_ua