2024-08-01 12:00:01
Церква святої Параскеви П’ятниці в Чернігові
На чернігівському дитинці, серед пагорбів і залишків давньоруського величчя, стоїть церква святої Параскеви П’ятниці — один із небагатьох храмів, що дає уявлення про те, якою була архітектура часів Київської Русі. Але мало хто знає, що цей храм фактично відродили з руїн у ХХ столітті, і його історія — це приклад зразкової реставрації, де минуле оживає завдяки майстерності, науці та любові до спадщини.
Церква була збудована приблизно у другій половині XII століття, ймовірно, за часів князювання Святослава Всеволодовича або Ігоря Святославича — діячів, добре відомих завдяки «Слову о полку Ігоревім». Це був час, коли Чернігів був другим після Києва за значенням містом Русі — потужним духовним і культурним осередком.
Архітектура храму відзначалася простотою і монументальністю: побудований з плинфи (плоскої давньоруської цегли), із характерними півциркульними закомарами й лаконічним оздобленням, храм уособлював строгость та вишуканість давньоруського стилю.
У XVII столітті, в період козацького відродження, храм було перебудовано в стилі українського (козацького) бароко. Цей стиль додавав пишності, плавних ліній, декоративних бань — і хоч це була спроба «осучаснити» храм відповідно до духу часу, початковий виглляд XII століття було частково втрачено.
У серпні 1941 року, під час Другої світової війни, Чернігів зазнав масованих авіаударів. У результаті церква Параскеви П’ятниці була майже повністю знищена — влучили запалювальні бомби. Залишились лише окремі фрагменти стін та фундаменту.
Храм міг би повторити долю десятків зруйнованих пам’яток, але... трапилося справжнє диво науки й реставрації.
У повоєнні роки було вирішено не просто відновити церкву, а відтворити її первісний, давньоруський вигляд XII століття. Над цим працювали видатні архітектори, історики, археологи, серед яких — Микола Холостенко, Петро Барановський та інші фахівці з давньоруської архітектури.
Було організовано спеціальний археологічний аналіз, використано всі вцілілі автентичні фрагменти, зокрема оригінальну плинфу. Але її було недостатньо. Тож на Чернігівському цегельному заводі створили окремий цех, де виготовляли репліки шести типів плинфи, що копіювали давні зразки за формою, розміром і складом.
Також ретельно відновлювали фасади, арки, закомари, дотримуючись принципів давньоруської майстерності. Завдяки цьому церква стала одним із небагатьох в Україні храмів, що втілює реконструйовану архітектуру домонгольського періоду.
Якщо ви коли-небудь будете в Чернігові, обов’язково підніміться на Вал і подивіться на цей храм — він стоїть мовчазним свідком епох, які жили, згорали й знову повставали з попелу.
@istorium_ua
На чернігівському дитинці, серед пагорбів і залишків давньоруського величчя, стоїть церква святої Параскеви П’ятниці — один із небагатьох храмів, що дає уявлення про те, якою була архітектура часів Київської Русі. Але мало хто знає, що цей храм фактично відродили з руїн у ХХ столітті, і його історія — це приклад зразкової реставрації, де минуле оживає завдяки майстерності, науці та любові до спадщини.
Церква була збудована приблизно у другій половині XII століття, ймовірно, за часів князювання Святослава Всеволодовича або Ігоря Святославича — діячів, добре відомих завдяки «Слову о полку Ігоревім». Це був час, коли Чернігів був другим після Києва за значенням містом Русі — потужним духовним і культурним осередком.
Архітектура храму відзначалася простотою і монументальністю: побудований з плинфи (плоскої давньоруської цегли), із характерними півциркульними закомарами й лаконічним оздобленням, храм уособлював строгость та вишуканість давньоруського стилю.
У XVII столітті, в період козацького відродження, храм було перебудовано в стилі українського (козацького) бароко. Цей стиль додавав пишності, плавних ліній, декоративних бань — і хоч це була спроба «осучаснити» храм відповідно до духу часу, початковий виглляд XII століття було частково втрачено.
У серпні 1941 року, під час Другої світової війни, Чернігів зазнав масованих авіаударів. У результаті церква Параскеви П’ятниці була майже повністю знищена — влучили запалювальні бомби. Залишились лише окремі фрагменти стін та фундаменту.
Храм міг би повторити долю десятків зруйнованих пам’яток, але... трапилося справжнє диво науки й реставрації.
У повоєнні роки було вирішено не просто відновити церкву, а відтворити її первісний, давньоруський вигляд XII століття. Над цим працювали видатні архітектори, історики, археологи, серед яких — Микола Холостенко, Петро Барановський та інші фахівці з давньоруської архітектури.
Було організовано спеціальний археологічний аналіз, використано всі вцілілі автентичні фрагменти, зокрема оригінальну плинфу. Але її було недостатньо. Тож на Чернігівському цегельному заводі створили окремий цех, де виготовляли репліки шести типів плинфи, що копіювали давні зразки за формою, розміром і складом.
Також ретельно відновлювали фасади, арки, закомари, дотримуючись принципів давньоруської майстерності. Завдяки цьому церква стала одним із небагатьох в Україні храмів, що втілює реконструйовану архітектуру домонгольського періоду.
Якщо ви коли-небудь будете в Чернігові, обов’язково підніміться на Вал і подивіться на цей храм — він стоїть мовчазним свідком епох, які жили, згорали й знову повставали з попелу.
@istorium_ua