Це не акт перекладу і не жест «нарешті».
Це рішення написати заново те, що вже мало форму, але потребувало нового сенсу.

Пісні не були перекладені. Вони були переосмислені.
Їм надано нове дихання, нове призначення, нову логіку.

Співавтори, з якими я працювала над текстами, прийшли до мене, не як виконавці завдання, а як носії іскри. Іскра стала полум’ям — не за наказом, а за сердечною чакрою.

Ці тексти є новою версією творів. І вони подобаються мені зараз, чесно, навіть більше оригінальних.

Вони не є копією. Не віддзеркаленням. Вони є самостійною формою.

Не зводьте творчість і будь-яку працю до формули «нарешті дочекались».
Так мислять ті, хто не створює.

Мистецтво — тонка й вимоглива матерія. Поважайте це — і повага стане взаємною.