Це насправді дуже часта історія. І я зустрічала її не раз - і в роботі, і в житті. Жінки, які живуть комфортно, у стосунках, де про них дбають, де є турбота, стабільність, побут налагоджений, життя - як з картинки. Вони можуть не працювати або не прагнути професійної реалізації. І це абсолютно нормально. Не кожна жінка має бути кар’єристкою. Не кожна хоче, щоб її реалізація була про гроші, статус або зовнішнє визнання.

Жити у стосунках і бути щасливою - це теж реалізація. Важливо тільки, щоб вона була своєю. Щоб у цьому житті було місце для тебе справжньої.

Але я бачу одну повторювану закономірність: у якийсь момент навіть у цій красивій, бажаній зовні реальності всередині щось починає давати тріщину. Жінка ніби впирається у стелю. У стелю своєї дорослості. Коли вже не вистачає просто «бути». Коли все наче добре, але дихати важко. Ніби жила-жила і раптом зупинилась.

Це те, що називають екзистенційною кризою. Вона не обов’язково гучна. Часто вона тиха. Виснажлива. І не завжди помітна зовні. Але ця криза дуже чесна. І в ній немає нічого дивного. Навпаки - це ознака того, що ти ростеш.

Бо навіть у найкращих стосунках нам важливо бути в контакті з собою. Важливо відчувати свою цінність, вплив, значимість. Важливо, щоб нам було цікаво жити з собою, навіть коли поруч хтось є.

Ти питаєш, як знайти сили вийти із зони комфорту. Але тут справа навіть не в зоні комфорту. А в тому, що все, що раніше наповнювало, перестає працювати. Спорт, англійська, медитація - це все добре, але вони не відповідають на головне питання: а хто я зараз? і куди я хочу рухатись далі?

Зараз ти на тій тонкій межі, коли з одного боку - ще хочеться триматися за знайоме, а з іншого - вже не можеш ігнорувати внутрішній поклик до змін. Це не про силу волі. І не про те, щоб «взяти себе в руки». Це про дорослість. Про внутрішню чесність.

Що з тобою зараз насправді відбувається?

-У тебе накопичилось внутрішнє перенасичення: життя, в якому «все є», перестало давати тобі живість.

-Твоя психіка почала шукати новий зміст. Не зовнішній, а внутрішній.

-У тобі почала прокидатись та частина, яка хоче бути не тільки у стосунках, а й у житті з собою.

Що з цим робити?

1.Не тиснути на себе. Стан, у якому ти зараз - це не «щось не так», це природний етап зростання.

2.Почати чесний діалог із собою. Не з позиції «що мені змінити?», а з позиції «чого я більше не можу і не хочу в собі ігнорувати?».

3.Дослідити свою потребу в реалізації. Що тобі хочеться відчути у собі? У своєму житті? Це не обов’язково має бути про роботу. Але це обов’язково має бути про тебе - твою суб’єктність, твою дію, твою присутність.

4.Дати собі право змінюватись. Навіть якщо раніше було інакше. Навіть якщо «все добре». Бо добре - це ще не означає твоє.

5.Не тікати від страху. Страх - це частина переходу. Якщо тобі страшно - значить, ти на порозі важливого.

І насамкінець - стосунки можуть тріскатись не тому, що з ними щось не так. А тому, що ми втрачаємо контакт із собою. Ми перестаємо бути живими в цих стосунках. А потім дивуємось, чому все змінилось.

Але кожна криза - це шанс повернутись до себе. Стати глибшою, дорослішою, яснішою. Не заради когось. А заради себе.

#розбори