2025-09-16 02:03:34
Це моя улюблена парочка «колишніх». Демі Мур і Брюс Вілліс.
Я обожнюю, як вони це зробили. Розійтись і не знищити одне одного. Навпаки, зберегти зв’язок, трансформувати стосунки, залишитися близькими, рідними, підтримуючими людьми в житті одне одного.
Розлучення це не завжди про зраду, драму чи повну руйнацію. Історія Демі й Брюса яскравий приклад того, що розійтись можна по-дорослому. Без війни, без помсти, без бажання довести щось одне одному чи собі.
Вони прожили разом одинадцять років, народили трьох доньок, кожен робив шалено успішну кар’єру - і при цьому в якийсь момент обидва чесно визнали, що їм більше не по дорозі.
Так буває.
Коли не тому, що «все погано», а тому, що кожен іде своїм шляхом. І цей шлях вже не спільний.
Мені було настільки цікаво як в них так вийшло, що я перешерстила інтернет) За словами Демі, тоді в їхніх стосунках було багато нерівноваги. Вона в глибокому пошуку себе, з болем і тривогами з минулого. Він у розквіті кар’єри, з внутрішнім сумнівом, чи взагалі хоче він бути в шлюбі.
Мені в цьому особливо цінне те, що вони змогли не заплющити очі, не триматися за форму, а чесно визнати реальність. Не дотягувати до зради, до байдужості та руйнування, а вчасно зупинити, поговорити, домовитись.
А ще те, як вони залишились близькими.
Свята разом. Виховання дітей разом. Підтримка у хворобі.
І не просто для галочки, а щиро та з теплом.
Вони дружать сімʼями. Уявіть собі❤️
Розійтись - не означає розірвати все.
Розлучення - це не провал.
Це одне з можливих продовжень стосунків. Не в шлюбі, але в повазі, турботі, людяності.
Я дуже часто бачу в терапії, як жінки (і чоловіки теж) бояться втратити людину повністю, бояться «розбити сім’ю», зламати дітям життя, зруйнувати любов. Але любов - це не про «за будь-яку ціну».
Іноді любов - це відпустити.
Не з образою, а з гідністю.
Не з ненавистю, а з повагою.
І навіть якщо болить - не нищити, а залишити місце для майбутнього.
У Демі й Брюса це вийшло.
І мені здається, що в цьому справжня дорослість.
А ще - важливий приклад. Ми дійсно можемо обирати як нам бути.
Я обожнюю, як вони це зробили. Розійтись і не знищити одне одного. Навпаки, зберегти зв’язок, трансформувати стосунки, залишитися близькими, рідними, підтримуючими людьми в житті одне одного.
Розлучення це не завжди про зраду, драму чи повну руйнацію. Історія Демі й Брюса яскравий приклад того, що розійтись можна по-дорослому. Без війни, без помсти, без бажання довести щось одне одному чи собі.
Вони прожили разом одинадцять років, народили трьох доньок, кожен робив шалено успішну кар’єру - і при цьому в якийсь момент обидва чесно визнали, що їм більше не по дорозі.
Так буває.
Коли не тому, що «все погано», а тому, що кожен іде своїм шляхом. І цей шлях вже не спільний.
Мені було настільки цікаво як в них так вийшло, що я перешерстила інтернет) За словами Демі, тоді в їхніх стосунках було багато нерівноваги. Вона в глибокому пошуку себе, з болем і тривогами з минулого. Він у розквіті кар’єри, з внутрішнім сумнівом, чи взагалі хоче він бути в шлюбі.
Мені в цьому особливо цінне те, що вони змогли не заплющити очі, не триматися за форму, а чесно визнати реальність. Не дотягувати до зради, до байдужості та руйнування, а вчасно зупинити, поговорити, домовитись.
А ще те, як вони залишились близькими.
Свята разом. Виховання дітей разом. Підтримка у хворобі.
І не просто для галочки, а щиро та з теплом.
Вони дружать сімʼями. Уявіть собі❤️
Розійтись - не означає розірвати все.
Розлучення - це не провал.
Це одне з можливих продовжень стосунків. Не в шлюбі, але в повазі, турботі, людяності.
Я дуже часто бачу в терапії, як жінки (і чоловіки теж) бояться втратити людину повністю, бояться «розбити сім’ю», зламати дітям життя, зруйнувати любов. Але любов - це не про «за будь-яку ціну».
Іноді любов - це відпустити.
Не з образою, а з гідністю.
Не з ненавистю, а з повагою.
І навіть якщо болить - не нищити, а залишити місце для майбутнього.
У Демі й Брюса це вийшло.
І мені здається, що в цьому справжня дорослість.
А ще - важливий приклад. Ми дійсно можемо обирати як нам бути.