Це було ідеальне... неспів/падіння очікувань, бажань, настрою та того меню, що пропонує книга.

"СПІВ/ЖИТТЯ" Юлія Птах
Темпора, 2025, 192 стор.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

🏷 Весь твір — це наче кулінарна книга вашої бабусі, де у грубий зошит вписані, вклеєні, вставлені і просто випадають рецепти, подекуди записані на серветках, прописах, зошитах з природознавства, видраних з гросбухів сторінок, де ще залишилися вправи на гачечки та палочки, відмітки про погоду 7 серпня 1956 року і якісь розрахунки дебет з кредитом.

🏷 Вервечка героїв шмигає туди-сюди сторінками, всі ці Федіри, Артеми, Віри, Марини, Люди, Ніни, Антоніни, Міши, Паши, Зої, Саши, Ані (список не повний), щось роблять, щось їдять (вечеря протягом 4-х сторінок із майже дослівним транскрибуванням беззмістовних діалогів над тарелею з холодцом), кудись біжать, і їх надто багато для того, аби перейматися долею хоча б одного з цього легіону.

🏷 Оповідь плигає по часам шо скажена блоха — тільки що це був початок повномасштабного вторгнення, а ось вже перед-чорнобиль, і раптом майбутнє після Перемоги (і список точок часу знову неповний). Це, звісно, виправдано: героїня перебирає старі фото і починає розповідати про кожного, хто тут зображений не з оптики "розкажу про минуле", а з постійними перемиканнями на відповідний час. Виправдано, але неймовірно бісить, бо всі замальовки короткі, читаю я швидко, і ця смиканість умовної камери викликала лютий головний біль.

🪫 Книга залишила по собі виключно білий шум, а від спроб якось посортувати весь сонм героїв з'явилося відчуття, що я займаюся чимось абсолютно зайвим, замість зробити корисне.

🏷 Але написано справді добре, і якби весь цей вінегрет довести до структурно-сюжетної стрункості, то можна було б отримати задоволення від читання.

#Дафа_радить тільки у випадку, якщо ви не впадаєте в кататонію від мельтішіння на екрані.