— Тату. Я не хочу, щоб тебе забрали на війну.

Рефлекторно я відповів:

— Мене не заберуть, сонечко, бо я сам піду.
Я присів, щоб наші обличчя опинилися на одному рівні. Мене здивувало, наскільки син усе зрозумів з учорашньої розмови про мобілізацію того селя-нина. Я спробував пояснити дитині, що дуже, дуже, надзвичайно рідко — а якщо пощастить, узагалі ніколи — в житті бувають ситуації, коли потрібно робити те, що потрібно, а не те, що хочеш. Інакше життя для тебе закінчиться.

Артем Чапай
«Не народжені для війни»