Так приємно повертатися до цієї історії. Хоча початок другої частини неймовірно болючий💔

Я розумію Бенедикта, ця булочка, яку всі вважали монстром нарешті розкрився і чим все закінчилось…
Я розумію Флоренс, бо її все життя тримали в невіданні та подавали зовсім іншу історію…
Я розумію Ліру і сподіваюсь, що в неї все буде добре…
Гнітюче відчуття в грудях лише посилюється, коли я знову бачу замок. Дивно повертатися до місця, яке за останні місяці дедалі більше ставало моїм домом, а тепер перетворилося на вʼязницю.
Та найгірше навіть не це. Що довше про це думаю, то чіткіше розумію: я вже не маю дому — незалежно від того, вільна чи ні.
Батьки хтозна-де, і я навіть не впевнена, чи хотіли б вони мене бачити, якби могли. Брат мене ненавидить. Найкращу подругу…
А чоловік, якого люблю, усім серцем ненавидить мене.

Я самотня.

Цього разу — по-справжньому. Бо ні всередині, ні за межами цих стін більше немає нічого, що б мене підтримало. І хоч я хочу зробити все можливе та виправити свої помилки, мені здається - це неможливо.