Сьогодні відвідав презентацію книжки "Розсипані кордони" Роксолани Жаркової. Авторка багато розповідала не лише про збірку, а і про інші роботи. Виявилося, що пані Роксолана писала післямову до книжки Івана Чендея, а також написала одне з есеїв про Дніпрову Чайку для книжки "Ті, що творили «Перший вінок»". Загалом враження від спілкування пречудові. А книжку отримав з підписом.

У цій книжці короткої прози авторка дає силу жіночому голосу говорити про важливе, майже інтимне. Тут кордон між країнами стає фізичним кордоном людини, її емоційною граничністю. Ця межовість дуже відчутна після втрати дому, коли життя перетворюється на збирання себе по крихтах в умовах складних досвідів. Ці досвіди важко ословлюються, вони до болю загострюють чуття, вони проникають під шкіру, безнадійно розсипаються, самотньо губляться серед трагічної буденності, але їх потрібно відрефлексувати, щоб жити далі.