Сьогодні рівно три роки як світ змінився назавжди...

І він вже ніколи не стане таким, як раніше. Ніколи... Це не просто втрати. Це колосальне потрясіння для всього світу. Хтось більше ніколи не повернеться додому. Хтось більше ніколи не побачить коханого, а хтось ніколи не проведе дитину у школу. Кожен з нас побачив, як може змінитись світ, якщо просто закривати очі на ман'яка і на його агресію. Іноді сила розуміє тільки силу і ніколи дипломатію. "На добро відповідай добром, а на зло справедливістю". Я би додав: "Гладь собаку за вушком, та приготуй палицю для вовка". Кожен проявив себе в цій трагедії по-своєму. Хтось злорадив, хтось допомагав, хтось кидався у вогонь, а хтось тікав. У кожного свій порог страху і болю. Ми всі назавжди запам'ятаємо коментарі, насмішки і насмішливі дописи. "Рукописи не горять", казали герої Булгакова. Так само ніколи не зможемо забуди образ про нашу націю. Чи пройде це все? Так. Пройде. Так само як і ковід і все інше... Залишаться лише шрами та фантомні болі.

Парадокс Стокдейла - замість короткострокового оптимізму, плекайте впевненість у тому, що ви пройдете через цей період випробувань, незалежно від того, скільки часу це займе. Це є формою довгострокового оптимізму або віри в кінцевий результат.