Стою на пероні, черга до потяга. З мого вагона довго виходять люди, серед них багато Військових. Провідниця нервує, кричить, підганяє: «Швидше, не затримуйте чергу!». Хтось із них забуває рюкзак - пасажири передають, а вона кричить: «Безголові…»

І я навздогін зі злістю їй кричу - «неадекватна», а потім заходжу у купе, заспокоююся, і думаю - вона бачить лише людей, що запізнюються, а вони насправді ті, хто повернувся з місць, де нам навіть уявити страшно.

Її дратує їхня повільність, розгубленість,
а мене - те, що вони, приїхавши живими,
мусять терпіти приниження замість вдячності. І вони мовчать, опускають очі, тримають себе в руках, адже знають чому не можна зриватися…

Можна сказати, що в провідників важка робота, але вони її обрали, а от наші Захисники - ні.

Щоб ми могли стояти на пероні, їсти круасани у кав’ярнях, писати пости й планувати проєкти - вони щодня проходять пекло. І ще ц це пекло продовжується у таких ситуаціях на перонах… Ніби дрібне щось, але чи точно дрібне?

Тому найменше, що ми можемо зробити - це не мовчати, коли бачимо несправедливість,
і не забувати про донати.

Народ, vійна не закінчилась. Вона просто стала фоном, і якщо нам здається, що “все стабільно”, то це лише тому, що вони далі тримають лінію.

Якщо ти дочитав(ла) до цього місця - закинь 100 грн на 66 бригаду, посилання у коментарях👇

Ці 100 грн точно стануть когось ніччя під небом, що не впала на голову…

Або придбай мій мінікурс “24 AI-промти для просування особистого бренду” (570 грн).
100% від кожної покупки йде на підтримку наших Захисників. Щоб отримати деталі, пиши в коментарях «24»

Ти можеш обрати: просто читати, або діяти.

🛢️Все про бізнес від Анастасії Коробової. Дружити запрошую тут