2024-08-01 12:00:01
💀«Спадок на кістках» Юлія Чернінька
видавництво: ВСЛ, 2/5
Біда цієї книжки в тому, що попри класну ідею, тут все ніяк. Ніякі персонажі. Ніякі емоції. Ніякі описи. Ніякі діалоги. Ніякий сюжет. Ніяке виконання. Це справді той випадок, коли сама ідея чіпляє куди більше, залишає куди більше, ніж саме виконання.
🦋 Давайте так: певні підозри щодо того, що книга може бути не пропрацьованою, в мене зародилися, коли я побачила, що в ній всього 230 сторінок. І це зважаючи на те, що авторка вхопилася за широку ідею, з історичним реальним підтекстом, який якщо справді зробити виклад, загально може забрати левову частину історії.
👋 Але поки зав’язка: маємо родину, що складається з чотирьох жінок різного покоління. Вони мають картину відомого українського художника минулого століття, яку той виміняв в їхнього прадіда, голови нквд Галичини (якось так), на виїзд з срср, аби врятуватися від переслідувань. Аби нарешті оцінити її та продати Яна звертається до свого колеги Маркіяна, який знається на антикваріаті. І все б нічого, якщо в момент підготовки вони не починають бачити дивні глюки на цьому полотні, паралельно розкриваючи таємницю та історію жахливої розправи над українцями в селі Саліни.
🌺 Ідея, справді, вау. Вона не нова. Але історичний підтекст, містика та таємниця картини, від якої кожен ловить глюки, працюють і воно захоплює. Принаймні, малося. Перспективи були великі. Але все це блякне за дуже низьким викладом історії та за самим виконанням. Я м могла написати, що мені перестало бути цікаво на сороковій сторінці, та проблема в тому, що мені і не починало бути цікаво.
Герої картоні, без розвитку та пояснень характеру. Так, у них є такий-сякий контекст, але він нічим не підкріплюється і не пояснюється – все грає за правилами авторки, а не всесвіту. Сюжет летить швидко. Але дивно та без широкого пояснення і в певні моменти мої брови сходилася в питання: «стоп, а як вони до цього дійшли? де вони це взяли?». Описи лаконічні, але і то місцями недоречні та дивні (без графоманії, але з нею б було цікавіше, повірте). Любовні лінія, де Маркіян спершу відповідає на флірт Веро, а потім відшиває її заради ж її доньки Яни (спокійно, там без педофілії), - дивна і нерозкрита. Від того і остання сцена цієї лінії – не приший кобилі хвіст.
Як висновок: мені не сподобалося, тому і не раджу.
#дегустація
видавництво: ВСЛ, 2/5
Біда цієї книжки в тому, що попри класну ідею, тут все ніяк. Ніякі персонажі. Ніякі емоції. Ніякі описи. Ніякі діалоги. Ніякий сюжет. Ніяке виконання. Це справді той випадок, коли сама ідея чіпляє куди більше, залишає куди більше, ніж саме виконання.
🦋 Давайте так: певні підозри щодо того, що книга може бути не пропрацьованою, в мене зародилися, коли я побачила, що в ній всього 230 сторінок. І це зважаючи на те, що авторка вхопилася за широку ідею, з історичним реальним підтекстом, який якщо справді зробити виклад, загально може забрати левову частину історії.
👋 Але поки зав’язка: маємо родину, що складається з чотирьох жінок різного покоління. Вони мають картину відомого українського художника минулого століття, яку той виміняв в їхнього прадіда, голови нквд Галичини (якось так), на виїзд з срср, аби врятуватися від переслідувань. Аби нарешті оцінити її та продати Яна звертається до свого колеги Маркіяна, який знається на антикваріаті. І все б нічого, якщо в момент підготовки вони не починають бачити дивні глюки на цьому полотні, паралельно розкриваючи таємницю та історію жахливої розправи над українцями в селі Саліни.
🌺 Ідея, справді, вау. Вона не нова. Але історичний підтекст, містика та таємниця картини, від якої кожен ловить глюки, працюють і воно захоплює. Принаймні, малося. Перспективи були великі. Але все це блякне за дуже низьким викладом історії та за самим виконанням. Я м могла написати, що мені перестало бути цікаво на сороковій сторінці, та проблема в тому, що мені і не починало бути цікаво.
Герої картоні, без розвитку та пояснень характеру. Так, у них є такий-сякий контекст, але він нічим не підкріплюється і не пояснюється – все грає за правилами авторки, а не всесвіту. Сюжет летить швидко. Але дивно та без широкого пояснення і в певні моменти мої брови сходилася в питання: «стоп, а як вони до цього дійшли? де вони це взяли?». Описи лаконічні, але і то місцями недоречні та дивні (без графоманії, але з нею б було цікавіше, повірте). Любовні лінія, де Маркіян спершу відповідає на флірт Веро, а потім відшиває її заради ж її доньки Яни (спокійно, там без педофілії), - дивна і нерозкрита. Від того і остання сцена цієї лінії – не приший кобилі хвіст.
Як висновок: мені не сподобалося, тому і не раджу.
#дегустація