снопи
ніби розгублені люди
зібрались гуртом
наче до відпусту

останні зі свідків
схилили свої легкі голови
в прийнятті
тіла їх кидають тіні
у яких вже ніхто не сховається

крадькома споглядають
як пульсує світило
чиє сяйво поволі згасає

до ватів кімнатної лампочки

і поки воно ще жевріє
вони на прощання
просять

про те
аби тиша та темрява
були непорушні
у полі і в серці
про те
аби затягнулися рани
у пам’яті та у ґрунті
про останній доторк тепла
аби ще раз відчути запах
нагрітих покосів

просять
допоки не згаснуло
просять
аби спокій
нині і повсякчас

навічно
і без людей


за картиною івана марчука «тут спокій поселивсь»