📖👀 Сміливо і міцно. Нечуй у якості героя — шикарний. Основна ідея — пояснити дивовижно прикрий характер класика через кіносюжет зі стимпанком, галицькими опирями і не тільки.

🤓 Жанр не мій, але окремі сцени — сік. Моя улюблена — як знічений Нечуй намагається дати хабаря цензорові. Той дуже хоче взяти і демонструє готовність, а Нечуй ніяк не дасть. Я сміявся і плескав у долоні. Також відмічу тему-метафору механічного серця, яке надійніше, ніж справжнє, але притлумлює емоції (що теж не те, щоб недолік).

Знаєте, хороші серця зараз у дефіциті.

🫣Я тепер уже не знаю, що мені не так, але читалося важкувато через уривчастість. Жанр кінороману — це як комікс без картинок: сцени змінюють одна одну і не кожна з них є обов’язковою.

🧐 Історичний контекст обіграний класно, найбільше мені сподобався вайб драйвового спротиву батьків-засновників у історичному відрізку від Валуєвського циркуляра до Емського указа.

🤷‍♂️ Деякі штуки я не зрозумів. Наприклад — навіщо вводити у сюжет Ребе Нахмана, який помер за 30 років до початку подій і де пан з Півдня. Хто шарить — розкажіть!

#раджу_почитати як оригінальну розвагу на вечір, але не на всякого читача. Мене трохи укачало, але рятувало шедевральне оформлення перевидання від Жорж.